Безіменний

Глава 15

Коло дерева стояла та, кого чаклун називав «лісовою відьмою». Принаймні іншого Еріці на думку і не спало. Це була досить поважного віку жіночка з довгим, сивим і хвилястим волоссям, яке прикрашала зелена хустка, пронизливими горіховими очима, і такою усмішкою, ніби її господарці відомо геть усе. На жінці було довге чорне пальто, перекинута через плече об’ємна сумка, наповнена сухоцвітом, темні чоботи, що ідеально пасували до пальта, а в руці вона тримала дерев’яну палицю, схожу на чарівну. Хоч Еріка одразу й збагнула, хто перед нею, але вона уявляла лісову відьму зовсім інакше. В її голові вони з Безіменним прямують ледь не до справжньої Баби-Яги, яка має ступу та мітлу, але ніяк не до гарної бабці з живим і хитрим поглядом.

- Вітаю..., – Еріка можна сказати прохрипіла вітання, бо в горлянці від несподіваної появи відьми все пересохло.

Жіночка підморгнула їй, а потім претензійно зиркнула на Безіменного:

- Знову припхався? Та й довго ж тебе не було. – Відьма, спираючись на свою палицю, спустилася з невеличкого пагорба і підійшла до неочікуваних гостей. Вона по черзі дивилася на них, нахиляючи в різні боки голову.

- Вибачте, будь ласка, за вторгнення, але б ви дуже нам допомогли, якби змогли поділитися трохи барвінком. – Еріка вирішила довго не ходити по колу. Насправді вона страшенно хвилювалася, судмедекспертка не могла цього пояснити, але вона відчувала потужну енергетику відьми, особливо, коли та наблизилася, її шкіру аж наче залоскотало.

- Бачиш? – жіночка підступила до Безіменного і завела вгору вказівний палець з чималим перснем, оздобленим фіолетовим каменем. – Отака тобі потрібна. Смілива й норовлива. Але справжня...Справжня та віддана.

У Еріки очі ледве на чоло не злізли від того, що вона почула. Оце так! Її приємно здивували слова лісової відьми, хоча і геть спантеличили... Але ще більше судмедекспертка розгубилася, коли поглянула на Безіменного. Чаклун зблід. Зблід, немов крейда. А потім відступив від жіночки, напружено ковтаючи слину. Його дихання настільки збилося, що здавалося, наче він зараз кашляти почне. Еріка вперше бачила його таким, вона не розуміла, що відбувається, але приємність від промовленого відьмою миттєво випарувалася. Схоже, чаклуну навіть чути подібне бридко.

Еріці боляче вдарило між лопатками. Вдарило, наче справжнім струмом. Вона відчула себе якоюсь легковажною дурепою, не слід було забувати, як її сприймають. Але так поводитися геть нечемно й образливо. Невже вона така погана партія, на його думку? Кортіло розвернутися та піти звідси, але судмедекспертка чудово пам’ятала, заради чого вони тут, тож проковтнула свою гордість та знову звернулася до відьми:

- Вибачте ще раз, та може все ж...

Жіночка миттєво поглянула на неї:

- Дитинко, в мене нема того, що вам потрібно. Вибач. Вам необхідний особливий та рідкісний різновид барвінку. Я такого в себе не маю.

- То може ви підкажете, де можна знайти такий особливий різновид?

Відьма примружилася, її горіхові очі зачаровували. Вони діяли, ніби розчин правди, одночасно впливаючи на здатність рухатися та говорити.

- Відчайдушна яка! А навіщо воно тобі, дитинко? Це ж не твоя війна.

У Еріки мурахи тупцювали по всьому тілу, ледь вдавалося голос тримати у рівновазі.

- Чому ж не моя війна? Я також не бажаю, аби до «Кола долі» хтось дістався. Я теж не хочу комусь коритися.

- О, то він тобі тільки це...

- Все! Годі! – до відьми несподівано підскочив Безіменний, його погляд знову палав, а дихання так і залишилося глибоким, ніби він до них з іншої галявини біг. – Годі вже цієї порожньої балаканини. Ти знаєш, для чого ми прийшли, тож або дай це, або бувай здорова.

Відьма мовчала. Вона дивилася на Безіменного так, наче знає чаклуна давно і не зовсім схвалює його шлях. Як на дитину, яка на думку батьків обрала не ту професію. А от він помітно нервував, в нього аж вена на шиї пульсувала. Еріці не подобалося те, що вона бачила. Геть не подобалося.

- Може мені поясне хтось, що відбувається?

Відьма нарешті перевела погляд на жінку, а потім і підійшла до неї. Вона стала напроти Еріки, зросту вони були майже однакового, тож відьма аж в саме обличчя вдивлялася.

Судмедекспертка розгубилася ще дужче. Відьомська енергетика ковзала тілом і наполегливо проникала в думки. Так, вона читала їх, відьма читала її думки, Еріка це відчувала, але навіть не намагалася опиратися. Їй нема чого приховувати, тож нехай жіночка побачить те, що хоче побачити. 

Несподівано відьма трохи підвела голову і її горіхові очі припинили  палати, вони ніби людськими знову зробилися. Вона більше не досліджувала Еріку, а просто дивилася на неї. Але було в її погляді щире і дивне співчуття, що неабияк насторожувало.

- А знаєш? Не треба тобі зараз ніяких пояснень, дитинко. Все буде, як буде. Хтозна, можливо, в тебе й вийде.

- Що саме в мене має вийти?

Відьма усміхнулася:

- Час покаже, що саме. – Жіночка на декілька секунд притиснула пальці до долоні, а потім простягнула Еріці невеличкий клаптик паперу, що з’явився в неї в руці. На ньому невідомою мовою було написане якесь слово. – Передасте це Рудим. В них є той різновид барвінку, що вам потрібен.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше