Безіменний

Глава 16

Вона встигла лише вдихнути..., а далі відчуття стрімкого падіння, від якого можна втратити здоровий глузд... Неправда це, коли говорять, що в миті, наближені до смерті, все життя минає перед очима. Яке життя? Еріка навіть не крикнула, бо з такою швидкістю летіла вниз. А потім раптове приземлення...тільки не на землю..., а на руки того незнайомця, що її скинув.

Еріка хапала ротом повітря і нічого не могла промовити. Вона страшенно тремтіла, здавалося, що душа за час польоту відокремилась від тіла, а тепер просто пурхає десь поряд. Судмедекспертка забула всі слова і як взагалі треба розмовляти. Та вона зараз свідомість втратить! Прямісінько в обіймах цього паскудного чоловіка!

- Ах ти ж мерзота! Відпусти її! – це був розгніваний голос Безіменного. Чаклун біг швидше за вітер. Напевно він хотів накинутися на незнайомця, що тримав Еріку, але той замахнувся однією рукою і з такою силою вдарив чоловіка, що Безіменний відлетів на декілька метрів.

- Ні! Не чіпай його..., – в Еріки так тремтіли вуста, що їй ледве вдалося промовити декілька слів. Незнайомець зиркнув їй в очі, а потім дістав з кишені куртки маленьку засушену гілочку якоїсь рослини та простягнув жінці:

- Вдихни її запах, стане легше.

Еріка ошелешено дивилася на нього, особливо на його вуста. Жінка вже зрозуміла, що він і є вовкулака, а як зараз за вустами ікла побачить?

- Вдихни, кажу. – Чоловік наполегливо вклав в її руку гілочку, а сам приготувався знову гамселити Безіменного, бо той знову стрімко наближався до перевертня, з губи чаклуна текла кров. Судмедекспертка розуміла, що незнайомець його просто вб’є, тож миттю вдихнула кислий запах рослини. Сказати, що цей яскравий аромат бадьорив – це взагалі нічого не сказати. Еріка одразу немов пробудилася, наче її душа знову пірнула у тіло. В неї аж перед очима пояснішало. Жінка відштовхнулася від перевертня і стала на ноги, а потім перегородила йому шлях до Безіменного.

- Будь ласка, не чіпай його. Не треба, він просто за мене переймається.

- Еріко! – чаклун підбіг і лагідно обхопив її обличчя долонями.

- Все гаразд, заспокойся. – Судмедекспертка в очі йому не дивилася, рук не прибирала, просто віддалилася і все. Його погляд одразу згас, але жінку зараз це хвилювало найменше. Вона розвернулася до перевертня і простягнула йому той клаптик паперу з невідомим словом, що дала лісова відьма. Чоловік примружився, але взяв його, розгорнув та прочитав. Брови незнайомця на мить злетіли, проте обличчя стало менш суворим. Він переводив погляд з Еріки на Безіменного та навпаки і нічого не промовляв.

- Я не розумію, що там написано, але нам потрібен...

- Знаю. Вам потрібен барвінок зі Срібної гори. – Перевертень склав руки одна на одну і продовжував сканувати їх поглядом.

- Так, послухай! – Безіменний несподівано сховав Еріку за собою і став напроти перевертня. – Або дай нам те, що потрібно, або не мороч голови.

У Еріки всередині моторошні мурахи побігли. Незнайомець був вищим і більшим за чаклуна, а про його сили – взагалі нічого й говорити. Вона злякалася, що той Безіменного однією правою з землею зрівняє.

Судмедекспертка спробувала вийти та знову стати між ними, але чаклун завів назад руки і не випустив її. Вона наче посеред турнікету застрягла!

У перевертня на обличчя з’явилася хитра посмішка. Він загадково нахилив голову набік і промовив:

- З тобою я не розмовлятиму. Лише з нею. – І кивнув в бік Еріки.

- Та зараз! Лише через мій...

- З задоволенням!

- Так! Все! Досить! – жінці таки вдалося відштовхнути від себе руку Безіменного та вийти до незнайомця.

- Хочеш зі мною говорити, то говори. Тільки не чіпай нас, будь ласка. Ми не битися прийшли. – Вона сміливо дивилася йому в очі, хоча в самої тіло ще продовжувало здригатися, а особливо від згадки про політ з пагорба. Еріці навіть голову було страшно підводити, аби поглянути, скільки їй довелося летіти вниз. Зараз знову як зробить щось!

- Тобі я шкоди не заподію, а от стосовно нього нічого не можу обіцяти.

- Дякую. Хоч ти мене ВЖЕ ледь не вбив...

Незнайомець усміхнувся:

- Ніхто тебе вбивати не збирався. Мені треба було зрозуміти, чи маєш ти

якісь магічні сили. Ми не підпускаємо абикого, хто ними володіє. Це небезпечно. А в подібній ситуації задля самозбереження ти б точно ними скористалася. До речі, твоєму приятелю про це відомо.

Безіменний вирвався вперед, Еріка вчасно встигла схопити його за руку та не дозволила кинутися на перевертня.

- Та я й гадки не мав, що ти її з пагорба скинеш! – очі у чаклуна палали гнівом. А незнайомець його, ніби навмисно дратував своєю підступною посмішкою.

- У нас багато різних методів.

Еріка ледь не закашлялася.

- Гарно ж ви наявність магічних сил перевіряєте! А якби ти не встиг спуститися та підхопити мене?

Перевертень продовжував пихато шкіритися:

- Ми швидші за твої думки. Тож тебе я у будь-якому разі спіймав би.

- А якби тобі щось завадило?! Га? Що тоді? Не думай, що раз вам дозволено чіпати людей, це б тобі так просто минулося! – чаклун не вгамовувався. Жінці довелося не відпускати його руки та постійно смикати до себе, аби той не зчинив бійки з тим, кому точно програє.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше