Безіменний

Глава 20

Еріка так і залишилася стояти на місці, тепер вона взагалі нічого не розуміла. Що в її ліжку робить цей ненормальний? Ні, вона то бачила, що чаклун спить, але знову ж таки, чого саме в її ліжку? Жінка трохи постояла, видихнула та потихеньку наблизилася. Безіменний дійсно спав солодко, обличчя розслаблене, тільки довгі чорні вії іноді смикалися, бо, напевно, йому щось снилося. Дихання таке спокійне та врівноважене, що Еріці й самій ще дужче захотілося спати. Аж не віриться, що він – темний чаклун, що вміє стирати пам'ять людям і що декілька годин тому наполегливо намагався поцілувати її. Ну, так, поцілував, але Еріка навіть не встигнула щось відчути. Не поцілунки, а казна-що!

Судмедекспертка не знала, що їй робити: розбудити його чи ні? Ліжко в неї звичайно не таке велике, як в Безіменного, але на двох місця цілком вистачить.

- Ні, не піде так. – Жінка навшпиньках обійшла ліжко з іншого боку та обережно потягнула за ковдру, але марно, чаклун майже всім тілом спав на ній, тож витягти її ніяк не вдасться. Зрештою, Еріка ще трохи постояла, але що вона вистоїть? Тож розвернулася та пішла тепер вже до спальні Безіменного. Ні, лягати в його ліжко, де була купа жінок, судмедекспертка точно не збиралася, вона знайшла в шафі ще одну ковдру та повернулася до вітальні. Еріка зручно вмостилася на диванчику, звідси видно краєвид з тераси й чутно, як співають цвіркуни. Чудово. А там і сон не забарився, вже за десять хвилин жінка міцно спала.

А от прокинулася Еріка від шуму на кухні. Судмедекспертка підвелася та прибрала волосся з обличчя. Сонечко світило досить яскраво, тож зараз вже не зовсім рано. Жінка попрямувала до своєї кімнати, аби привести себе до ладу, помітила, що її ліжко охайно застелене. Значить, чаклун дійсно готує сніданок.

Якщо відверто, зустріч з Безіменним після його вчорашніх витівок викликала в Еріки певне хвилювання. А щоб було, якби він її нормально поцілував?

- Так! Все, геть! Не думати більше про це. – Жінка махнула рукою, ніби спогади від цього розвіються в повітрі. Вона швидко перевдягнулася та нарешті попрямувала до кухні. Чоловік миттєво відреагував на її кроки, розвернувся та зустрівся з Ерікою поглядом, його напруження одразу ж видав вираз обличчя, Безіменний виглядав розгубленим.

- Доброго ранку. – Привітався тихо і навіть десь невпевнено.

- Доброго. – Судмедекспертка й сама нервувала, але всіляко намагалася це приховати. – Тобі допомогти чи...

- А? Ні, все вже готово. – Чаклун почав швидко лагодити на стіл. – Я тебе не розбудив? – він поставив коло Еріки тарілку й випадково доторкнувся пальцями до її руки. Вона здригнулася, а той стрімко віддалився.

- Все гаразд, вже давно час вставати.

За декілька хвилин вони обоє взялися за сніданок, сьогодні Безіменний потішив смачнючим пухким омлетом. Наче думки судмедекспертки прочитав, вона також на сніданок планувала приготувати саме омлет. Її роздуми стосовно невдалих поцілунків теж там хоч не передалися? Хтозна, які ще в нього чаклунські витівки, може до проживання у двох просторах одночасно додається ще й передання думок повітряно-крапельним шляхом?

Спочатку вони їли в цілковитій тиші, але потім чаклун не витримав, відклав столове приладдя та, видихнувши, винувато промовив:

- Еріко, послухай, щодо вчорашнього..., це якась маячня, я сам не розумію, що на мене найшло. Пробач, будь ласка, така поведінка неприпустима і вона більше ніколи не повториться. – Його погляд дійсно говорив про те, що Безіменному шкода. Він навіть сорочку одягнув та ще й застебнув її, чого не робив майже ніколи за сніданком. Не сказати, що Еріка була тому рада, але, принаймні, це свідчить про те, що чоловікові не все одно.

- Гаразд. Проїхали.

- Ти точно не ображаєшся?

- Точно. – Жінці звісно приємно було, що він вибачився, але їй би хотілося більшого. Вона вже геть заплуталася з тими почуттями, Давид Афанасійович натякнув, що Безіменний небайдужий до неї, але сам чаклун чітко дав зрозуміти, що йому просто кортить порозважатися. Все, як і здавалося з самого початку Еріці. Судмедекспертка вперше в житті зіткнулася з тим, що їй хтось подобається, а вона – ні. Зазвичай, в неї все відбувалося обопільно й поступово. А тут ні того, ні іншого.

- А що ти ще вариш? Якийсь запах дивний. – Вирішила, що треба перевести розмову в іншу площину, аби той не зрозумів її справжніх бажань.

- Це відвар. Я подумав, раз у нас є всі складники, тож можемо не відкладати подорож, якщо ти, звісно, не заперечуєш.

- Ні, не заперечую. Я й сама хотіла б швидше з цим розібратися. – Ти диви, який він тільки шовковий став! «Якщо, звісно, не заперечуєш», чаклун раніше навіть і не цікавився про таке, а тепер як м’яко стелить. – То що я маю робити? Просто випити відвар і все?

Якийсь час Безіменний мовчав, ніби зважував всі «за» та «проти». А потім почав пронизливо дивитися Еріці в очі.

- Пам’ятаєш, про що я говорив, коли сувій прочитав?

Судмедекспертка замислилася:

- Ти багато про що говорив.

- Про довіру. Головна умова – ти повинна мені довіритися. Тоді все спрацює.

- Випити відвар і довіритися. Не так вже й складно. – Еріка підвелася та почала прибирати зі столу. Безіменний уважно за нею спостерігав. Судмедекспертка бачила, що він нервує і сумнівається, але вона вже так втомилася вгадувати його думки, швидше б в ту подорож вирушити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше