Глава 25

«То тепер ти бачиш магію, дитинко?». «То тепер ти бачиш магію, дитинко?». «То тепер ти бачиш магію, дитинко?». Слова лісової відьми рухалися по колу в голові Еріки. Однак їй знадобилося менш ніж хвилину, аби все збагнути.

- Тобто..., тобто ці спалахи свідчать про...., о, про наявність магії? – жінка миттєво пригадала, де і коли вона їх бачила: Безіменний, Давид Афанасійович, камінь, що дав слідчий, лісова відьма й ось тепер зілля в її казані.

- Саме так, – жіночка усміхнулася, – тепер ніхто і ніщо не приховає від тебе особливих сил. Цей дар з тобою на все життя, тож починай звикати до нього.

- Дар? – Еріка замислилася. Їй пригадалися також і слова охоронця з іншого виміру: перед тим, як штовхнути її, він сказав використовувати його дарунок з розумом. То ось, що дідусь мав на увазі..., охоронець говорив не про підказку, як вважала судмедекспертка, він вказав на здібності, якими нагородив Еріку. – Цікаво, чому саме такий «дар» я отримала? Що це означає?

Відьма припинила усміхатися і, поклавши руки на стіл, підсунулася до неї:

- Що ти весь цей час була сліпою. А тепер – бачитимеш.

Від цих слів і пронизливого погляду жіночки в Еріки знову мурахи побігли. Вуста відьми вкотре розтяглися в таємничу усмішку й вона відхилилася назад.

- Все одно не збагну, за що я його отримала? Я нічого такого не зробила. Ще й підказку мені віддали просто так, адже те, чим я мала поступитися, залишилося зі мною. – Судмедекспертка почувалася, ніби на сеансі у психотерапевта. Наче відьма зараз встановить діагноз та відповість на запитання, які її хвилюють.

- Інші виміри змінюють людей в залежності від того, що ховає нутро кожного. Тобі дали те, чого не вистачало, а не забрали чогось – бо воно має особливе значення. І не обов’язково лише для тебе. Можливо, воно здатне змінити майбутнє. – Жіночка розвела руками, а Еріка намагалася зрозуміти сенс її слів. Цікаво, як почуття до Безіменного можуть змінити чиєсь майбутнє, окрім майбутнього її самої?

- А ти не думала, що заради цих почуттів робиш? – ось, знову. Знову вона читає думки судмедекспертки. Але Еріка здогадалася, куди та хилить.

- Якщо ви про «Коло долі», то я це роблю, аби нашими долями ніхто не керував та не впливав на них.

Відьма хитро примружилась:

- Хіба?

Еріка розгубилась. Невже вона дурить сама себе? На це відьма натякає?

- Твоя закоханість затуляє тобі зір, дитинко. Але тепер справедливість буде відновлено.

Брови судмедекспертки злетіли. От зараз вона взагалі нічого не розуміла. Геть нічого!

- Всьому свій час. Ти краще скажи, що збираєшся робити з тим, що у тебе в сумочці?

- А! Одну хвильку. – Еріка швидко дістала з сумочки пакет з каменем і передала його лісовій відьмі. Жіночка стала вкрай серйозною, її очі запалали, як і першої зустрічі, вона уважно обдивлялася камінь під променем сонця, щось шепочучи собі під ніс. А потім міцно стиснула пакет з каменем в руці та й жбурнула його у булькотюче зілля.

- Гей! Ви що робите?! – судмедекспертка миттю підхопилася, але відьма завела вказівний палець у повітря:

- Тихо!

- В сенсі тихо?! Це важливий доказ!

Та лісова відьма не відповідала, вона нахилила голову до казана з зіллям, наче прислухаючись до чогось, ніби воно до неї промовляло. А потім почало відбуватися взагалі щось досить дивне: зілля в казані з зеленого перетворилося на червоне, воно стало в’язким та схожим на справжню кров. Відьма посмиками повертала голову в різні боки, повільно й гіпнотично дихаючи, і від цього – в Еріки мороз промайнув шкірою. Та далі вона почула шепіт, жіночий шепіт... Він був тихим і глухим, наче потойбічним, та лунав прямісінько з казана. Але так тривало недовго, за мить цей шепіт судмедекспертка вже чула звідусіль, ніби з кожного куща, з-за кожного дерева, навіть з відьминої хати невідомий жіночий голос щось наполегливо промовляв. А потім її несподівано щось схопило за плече... Еріка крикнула та миттєво розвернулася і ледь не впала, бо перед нею в повітрі висіла жіноча сіра тінь. Вона була схожа на примару, тільки набагато чіткіша. Еріка навіть її суворий вираз обличчя побачила та гнів, що палав в потойбічних очах. Судмедекспертка застигла не в змозі щось промовити. Привидів їй ще не доводилося бачити, але справа не в цьому. Це була не просто примара, ні. Еріка відчувала потужну енергію, не хорошу, не погану, але досить сильну. Жінка дивилася на неї, її погляд аж стискав, вона ніби вимагала чогось від судмедекспертки, от тільки чого? Еріка розвернулася до відьми, аби запитати, що відбувається, але з жахом побачила, що тієї ніде не було. Ані казана, ані зілля, ані самої лісової відьми. Ось тут Еріці дійсно стало страшно. І що тепер робити? Оце сходила в гості! Оце звернулася за допомогою! Ще й Безіменний її тут не відчуває, а слідчий – не знає, куди йти! Невже це пастка?

Еріка відчула легкий подув вітру коло свого вуха, але то був зовсім не він, не вітер, то дихання примари лоскотало жінці шию. Судмедекспертка оберталася повільно, готуючись зустрітися поглядом з привидом, чи що воно таке. Але коли нарешті розвернулася, побачила перед собою не одну жінку, а дві, та ще й чоловіка за ними. А далі сильний спалах – і Еріка знову сидить на стільці, напроти неї відьма, зілля в казані тихо булькоче, а на столі лежить той самий пакет з каменем. У судмедекспертки всередині все застигло, вона ледь видихнула, відчуваючи, як від напруження в неї спітніла спина, а руки шалено тремтять.