Глава 26

- Вітаю. Не думала, що зустріну тебе тут. – Еріка намагалася вдати, ніби нічого такого не відбулося. Тим паче слідчий ще не поїхав.

- Скажи, – чаклун поглянув кудись вгору, а потім одразу їй в очі, – ти взагалі совість втратила? – ого! Скільки там вбивчого було в тому погляді. Так він ще ніколи на неї не дивився.

- Будь ласка, вгамуйся, я тобі зараз все поясню.

- Та ну?!

- Безіменний, я тебе прошу, не тут. Не в присутності слідчого, бо він за мене хвилюється.

- А! То в нас вже захисник намалювався? Як чудово! То може нарешті познайомиш мене з ним? – чаклун смикнувся в напрямку до автівки пана Степового, але Еріка вчасно схопила його за руку:

- Будь ласка, Безіменний! Ходімо до мене й нормально поговоримо. Чого ти як маленький?

- Це я – маленький?! – його очі ладні були її зараз з’їсти, ось тут, прямісінько серед вулиці й попри купи людей навкруги!

Еріка вже й сама втрачала терпіння:

- Ти можеш виконати моє прохання, чи ні? – вона краєм ока зиркала на автівку слідчого. Чого ж він не їде? – ходімо! – жінка промовила досить наполегливо, а потім міцніше стиснула руку Безіменного і потягла його за собою в приміщення. Йшов він неохоче, але принаймні не опирався. Як дитина, чесне слово! Коли вони увійшли до її кабінету й Еріка зачинила двері, тільки тоді вона нарешті видихнула.

- Чого ти такий вередливий, от скажи?

- Я – вередливий? Ти маєш нахабство мені про таке говорити? Ти взагалі зазирала у телефон?

- Так, Безіменний. Я бачила купу твоїх дзвінків та повідомлень, але мені не хотілося з’ясовувати стосунки в присутності слідчого. Тим паче ми вже їхали сюди.

- А, ну, це, звісно, все змінює. – В очах чаклуна продовжували миготіти блискавки, а на обличчі сум змішався з гнівом. Він почав поволі підходити до Еріки, не відводячи свого погляду, а вона відступати, поки не вперлася в стіну.

- Послухай..., – судмедекспертка виставила вперед руку, аби зупинити його, – Безіменний, ти можеш мене, зрештою, вислухати, чи ні?! – в неї також почали здавати нерви. От впертюх!

Чоловік зупинився, безперервно дивлячись на Еріку, як на зрадницю. Його вилиці напружено стискалися, таке враження, що він зараз виприсне на неї отруту.

- І це жінка, яка ніколи не бреше, нічого не приховує та ще й цнотлива вся!

- Що?! Ти з зорі звалився? До чого тут цнотливість? Тим паче я такого не говорила.

- Ну, звісно. Вчора зі мною ледь не переспала, сьогодні – зі своїм слідчим їздила до лісу. Скористалася можливістю? Вже можеш похизуватися сексом в автівці?

Еріка не витримала і з розмаху нагородила Безіменного добрячим ляпасом. Її очі за мить наповнилися сльозами. Він таки виприснув свою отруту і за декілька секунд зіпсував той мостик, який вони побудували один до одного за ці дні.

- Яка ж ти сволота, Безіменний.

- Та пішла ти, Еріко! – чаклун розвернувся і стрімко покинув кабінет. Вона як стояла, так і залишилась стояти на місці, давши нарешті волю сльозам. Якщо відверто, Еріка не очікувала такої реакції від нього, їй взагалі здавалося, що чаклун не здатний говорити настільки образливі речі. І за що? За самостійну прогулянку до лісової відьми? За те, що пан Степовий відвіз її? Який маразм!

Судмедекспертка ще трохи постояла, а потім витерла щоки й махнула головою:

- Та пішов він сам! – жінка дістала з сумки доказ-реліквію, підійшла до лабораторної стільниці та взялася за експертизу крові, що була на камені, відганяючи всі думки про того бовдура невдячного! Вона вже знала, що кров належить якійсь могутній чаклунці, як сказала відьма, але треба ж особистість встановити. Це, звісно, швидко не робиться, але цілком можливо. Еріка уважно оглянула камінь під ультрафіолетом, намагаючись сильно не звертати уваги на світлі тіні, що в ньому рухалися. Сліди крові мали помаранчево-червоний колір, а це означає, що вони давні. Жінка ретельно досліджувала по всіх напрямках, якомога обережніше поводячись з каменем, щоб ніяк не нашкодити тим, хто всередині нього. А коли результати були готові, стала проганяти їх по базах даних для встановлення збігів. І майже одразу натрапила на потрібну відповідь: кров належала Дарині Турчиновій, яка мешкала у сусідньому місті. Її нещодавно було знайдено вбитою у своєму офісі, де вона надавала магічні послуги. Пані Дарина дійсно була популярною відьмою, на її приватному сайті купа відгуків та й черга до неї шалена, тож це вбивство розподілили до окультних. Їй нанесли колото-різану рану в серце ножем, ймовірніше кинджалом. Конкретних слідів вбивці знайдено не було, поки тільки сформовано коло підозрюваних. Але Еріка й так знала, хто вбивця. В матеріалах справи не значилося, але жінка припускала, що камінь, де тепер знаходиться душа відьми та ще двох людей, належав саме їй. Наче все й зрозуміло та дещо судмедекспертка збагнути не могла: для чого її душу ув’язнили? Тим паче вона справді магічними силами володіла, і неабиякими, за словами лісової відьми. Безіменний якось сказав, що його душа Заріцькому знадобилася б тільки заради експериментів, бо чаклун якраз має магічні сили та не на боці злодія, тож, виходить, пані Дарина цілком могла допомагати тому покидьку? Але якщо це правда, навіщо все одно було її вбивати? Є ще якась нова схиблена мета? Чи то все ж таки заради експериментів? Принаймні поки її тіла не викрали та й спроб, наче не зафіксовано.