Глава 36

Вона стояла і мовчки дивилася на нього. Спочатку в глибоку блакить збентежених очей, а потім повільно опустила погляд нижче. Як завжди, сорочка Алара була розстебнута, наче в чоловіка якась незрозуміла нелюбов до ґудзиків, з паском та ж сама історія, і, як вишенька на тістечку – босі ноги. Добре, хоч в штанах стояв, й на тому Еріка подумки подякувала.

Судмедекспертка повернулася до його обличчя і видихнула. Намагалася прислухатися до того, що шепочуть її почуття, але вони мовчали. Взагалі. Немов зібралися всі й пішли у відпустку, залишаючи жінці холодну раціональну свідомість.

- Пустиш до себе? Чи тут розмовлятимемо?

Колишній вартовий смикнувся та прочинив двері ширше:

- Звичайно, заходь.

Еріка не поспішала, роздивлялася все навкруги, наче її тут рік не було.

- Хочеш кави? – Алар, поки вона зиркала навколо, чомусь застебнувся.

- Ні, дякую. Я у справах прийшла.

- Гаразд. Присядеш? – чоловік махнув рукою в бік дивану, однак, перш ніж сам встигнув зробити крок, почув майже те ж саме.

- Ні. Я й постояти можу. – Вона розвернулася до нього та вперлася кам’яним поглядом. Між ними нависла тиша.

- Як ти взагалі сама?

- Жива й здорова. На відміну від Івана Степового.

- Еріко..., – чоловік опустив голову та покрутив нею в різні боки, – мені неймовірно шкода, що так сталося. – А потім знову поглянув в її суворі сталеві очі, намагаючись хоч щось там побачити теплого. Проте нічого не побачив. Зовсім. Жінка трималася осторонь і ця відстань відчувалася просто в самій її поставі. Ні, вона сюди не про життя розмовляти прийшла, не просити про щось, не пропонувати, і, звичайно ж, не миритися. Еріка завітала з чіткою метою, її цілеспрямованість розходилася навкруги з ароматом парфумів, не втечеш нікуди від неї та не сховаєшся. Судмедекспертка просто чекала якоїсь слушної для себе самої миті, аби озвучити те, що тримала всередині.

- Якби я міг щось змінити зараз, повір, я б це зробив, не замислюючись. – Чоловік хотів якось висловити свої співчуття і власний сором за вчинки й брехню, проте Еріці воно було до одного місця.

- Ага. Мабуть. Послухай, довгі розмови вести я не налаштована, тож скажу як є: ти – винний в моєму стані, в моїх стражданнях, в моєму нервовому зриві, ти мені брехав, використовував мене і зрадив. Через тебе я була недостатньо уважною та припинила гостро відчувати небезпеку, проґавила та не прорахувала мить із вбивством. Тож загалом – ти мені винний, Аларе. Мені шкода твою історію з трагічним коханням та Настасію, але..., але ніякого впливу на «Коло долі» не буде. Ми вирушимо до примарного міста та знищимо останню підказку, в якій йдеться про те, як можна використати магію Кола. Зрозуміло?

Чоловік дивився на неї пригніченим поглядом, навіть дещо спантеличеним. Він зовсім не думав, що почує від неї щось подібне, окрім, звичайно, звинувачень, тож мовчав, аби дати жінці продовжити. Однак вона теж мовчала, ніби чекаючи від нього певної реакції.

- Еріко, я не зовсім розумію...

Але, здається, судмедекспертка й мовчала заради того, щоб, зрештою, його перебити:

- Я знаю про твою безглузду ідею піти до Заріцького та віддати себе для експериментів того наіженого, за інших обставин я б тебе не зупиняла. Проте зараз мені потрібно, аби ти пішов зі мною, бо тільки ти маєш уявлення про третю підказку. І не кажи, що не маєш, я тобі все одно не повірю.

З кожним промовленим словом брови Алара підіймалися вище. А коли чоловік почув про те, що вона б його навіть і не зупиняла, взагалі ледь повітрям не вдавився.

- Знаєш, а ти змінилася, Еріко. Не помічав раніше за тобою такої... крижаної байдужості.

- Та ти що? Водити мене за носа було набагато веселіше, правда?

- Так, я наламав дров, повівся, як цілковитий бовдур! Але ж...

Жінка виставила вперед долоню і вкотре перебила несправжнього чаклуна:

- Мене не хвилюють твої почуття і все, що ти там зрозумів. Ще раз кажу: ти – теж винний у всьому, що сталося. Я тобі допомагала, іноді навіть ціною власного життя, тож ти переді мною в боргу. Завтра я зателефоную Олексі та попрошу провести нас до примарного міста. А ти, будь ласкавий, виклич Аріадну та скажи, аби вона завітала до мене на роботу, бо я хочу, щоб твоя колишня напарниця пішла разом з нами. А ввечері вже безпосередньо вирушимо до нашої головної мети.

Алар мовчав. Просто дивився на судмедекспертку і мовчав.

- Забула ще попередити, тобі доведеться попрощатися зі своєю мрією повернути Настасію, бо підказку я знищу особисто, не дам тобі її прочитати й сама не читатиму.

Чоловік примружився:

- Угу. А можна дізнатись, для чого ти все це робиш?

- Можна. Я не хочу, щоб смерть Івана була марною. Він стільки боровся з Заріцьким, я не маю ніякого морального права відступити та дозволити тому мерзотнику хоч на міліметр наблизитися до бажаного.

Безіменний невдоволено пирхнув та сховав руки в кишені своїх штанів. Через те, що пасок метлявся розстебнутий, вони сповзли вже майже до небезпечних зон, але чоловіка це зараз взагалі не бентежило. Він міг би й без трусів стояти, йому було цілком байдуже.