Глава 42

Аріадна та Олекса вмить приросли очима до Еріки. В неї самої на якийсь час здатність до мови просто зникла. Вона геть нічого не усвідомлювала!

- Так, послухайте, не знаю, що це відбувається, але я жодного разу не зустрічалася з Аларом, коли він був вартовим, а тим паче ніколи не зустрічалася з Настасією! Та й на тій галявині, де знаходиться перехід до примарного міста, я теж раніше не бувала, – судмедекспертка спантеличено поглянула на Іринея, – що це взагалі за маячня?!

Чоловік-химера таємниче усміхнувся та поклав свою звичайну руку на затемнену:

- А я і не говорив, що ви всі обов’язково потрапите до минулих життів, як, наприклад, це сталося з твоєю подругою. У кожного свій шлях. Там він бачить те, що мусить побачити, аби позбутися таємниці, яка не дає йому спокою, – і тут посмішка Іринея стала ширшою, – не переймайся, вже зовсім скоро і твоя черга позбуватися таємниць, тоді й зрозумієш, як це працює.

В Еріки мороз спиною промайнув, чи то від його погляду, чи то від слів. Її бентежила невідомість і оця загадкова калюжа з дивними видіннями, які ще й на реальність впливають. Зараз обличчя справжнього Алара було блідим та напруженим, він дихав уривками, як і в зображенні на воді. Жінка поглянула на Аріадну й Олексу, ті так само нічого до пуття збагнути не могли. Вартова знизала плечима і схвильовано видихнула, на мить зиркнувши на Еріку, а далі вони знову опустили очі у воду.

Алар застиг. Просто застиг, неначе мармурова статуя. Його пронизав шок і скував усі рухи. Він дивився на Еріку приголомшеним поглядом, не в змозі навіть щось промовити до неї.

А от жінка, навпаки, здивованою не виглядала. Вона випромінювала істинний холод, вічну кригу, яка своїми гострими краями дряпала й на відстані. Її очі палали зневагою та ненавистю. Еріка у зображенні ладна була просто вгризтися Алару в горлянку і за мить позбавити його життя, ніби давно цього й чекала.

Реальна судмедекспертка не могла повірити, що спостерігає за собою, бо точно знала, що це не вона. Подібної люті Еріка б, напевно, не змогла відчувати до Безіменного, хай він і наробив справ. От тільки невже сам чоловік її такою бачить? У свідомості Алара вона аж настільки його зневажає? Так, Еріка поводиться з ним нечемно, грубо й різко, адже він завдав їй болю, проте вбивати його – ні, це занадто.

Вуста чоловіка декілька раз смикнулись, Алар намагався щось промовити, але так і не зміг, на що Еріка у зображенні підступно посміхнулася, трохи нахиливши голову вперед, немов хижачка.

- Та чого ти з нею панькаєшся?! – Настасія і сама на якийсь час застигла від несподіванки, яку влаштувала в їхньому вимірі Еріка. Вона її теж зовсім не очікувала тут зустріти, це помітно було. – Та вбий ти врешті-решт цю нахабу!

- Ні..., – Алар повільно помотав головою. Посмішка судмедекспертки стала ще ширшою, вона зрозуміла, що чоловік нічого їй не заподіє, а тому одним вправним різким рухом відкинула ногою якомога далі той з кинджалів, який він впустив.

- Аларе, коханий, та що ж ти робиш?! – Настасія нарешті підійшла до вартового й вихопила в нього інший кинджал, – що з тобою? Ти ж обіцяв мені допомогти! – вона доторкнулася до його обличчя, повільно спрямовуючи зброю в бік Еріки.

- Я сказав – ні! – чоловік миттєво змусив її руку з кинджалом знову опуститися, – ми не вбиватимемо нікого. Спробуємо іншим разом, а зараз просто тихо й мирно розійдемося.

Очі в Настасії спалахнули гнівом:

- В сенсі, спробуємо іншим разом? Ти при своєму розумі? Іншого разу може й не бути! – вона хотіла таки замахнутися, проте Алар їй не дозволив.

- Настасіє, я тебе прошу, будь ласка, ходімо звідси. Не треба проливати невинну кров...

- Що?! Це в неї невинна кров?! Коли вона встигла стати в неї невинною, га?! – жінка проїдала його поглядом. З кожною наступною хвилиною Настасія скаженіла. Скаженіла і не могла того контролювати. – Коли це ти вирішив, що вона вся біла й пухнаста, скажи? Забув, скільки разів тебе посилали? Забув? А мені ж іншої співав! – жінка спопеляла Алара темними очима, нещадно спопеляла, її гнів тільки зростав. – Е, ні, коханий. Не для того я повернулася, аби зараз дозволити тобі все зруйнувати. – І цієї ж миті Настасія чимдуж вдарила чоловіка ногою, він до цього звичайно готовим не був, тож не встиг блокувати удар і відлетів на декілька метрів. Алар хрипко закашлявся, намагаючись глибше вдихнути та підвестися. Однак Настасія швидко наблизилась і завдала черговий удар прямісінько в обличчя.

Вартовий відкотився, він декілька раз поривався спертись на долоні, але вийшло це в нього лише з третьої спроби. З його вуст текла кров, Алар виплюнув її, а тоді повернув голову до Настасії:

- Що ти робиш? Зупинись...

Але та навіть і не думала зупинятися, Настасія стиснула кинджал в руці, підійшла та направила його на чоловіка.

- Трясця тобі, Аларе! Та бийся ж ти! – Аріадна не витримала і закричала. Всі навкруги бачили, що відбувалося з реальним чоловіком, з його рота так само текла кров, а кожний подих супроводжувався таким моторошним хрипом, що здавалось, наче це взагалі останні хвилини колишнього вартового. Він кашляв і здригався, випльовуючи червоні згустки.

У Еріки серце стугоніло. Вона з жахом спостерігала, як Безіменний захлинається у власній крові. Бачила і нічого не могла вдіяти, бо Іриней все одно не дозволив би, чоловік-химера на це навіть поглядом промовляв.