Глава 44

Судмедекспертка почувала себе, ніби зрадницею якоюсь. Їй ніхто нічого не говорив, навіть Олекса, і вона розуміла, чому. Про її «особливе» ставлення до Алара не кожний здогадувався, а про слідчого та їхнє миле спілкування – взагалі нікому невідомо.

Ні, Еріка точно знала, що не була закохана у пана Степового. Він їй подобався, жінка дійсно завжди з ним усміхалася та йшла від нього з гарним настроєм, але це не ті почуття, які вона відчувала до Безіменного. Вона бачила, що зробила йому боляче своїми словами, хоча зовсім того не хотіла. Уявляти помсту було набагато простіше, ніж несвідомо втілити її у життя. Можливо, згодом в них зі слідчим щось і вийшло б, так, вона замислювалась над цим, але на рівні припущень, тим паче її злість тоді на зраду Безіменного, на які тільки сміливі думки не наштовхувала. Але у випробуванні все виглядало так, наче вона взагалі кохала обох чоловіків однаково. А ще всі дізналися про її задум спробувати в примарному місті викликати за допомогою його прадавньої магії дух Івана, аби вибачення попросити. Мало того, що Еріка тепер виглядала, як героїня мелодрами з любовним трикутником, так ще й, побачивши та відчувши слідчого, рана знову нагадала про себе та почала підступно пульсувати.

- Цікаві ж у вас виявилися таємниці. – А Іриней, здається, у захваті був від випробувань, які довелося іншим пройти. – Подобається мені цей вир із почуттів. А ти, серцеїдка, взагалі моя любов. – Чоловік-химера кивнув в бік Еріки та задоволено зареготав. Жінці миттєво закортіло його ряскою нагодувати, щоб так не шкірився нахабно! Але той, наче відчув її настрій та, щоб не каламутити ще дужче води, одразу вгамувався. – Гаразд, беріть вашого Алара та гайда за мною.

Олекса та Аріадна підхопили під обидві руки чоловіка та допомогли йому стати на ноги. Поки Еріка з’ясовувала свою таємницю, перевертень добре перебинтував Безіменного, воно й не дивно, молодий Рудий закінчував інтернатуру з хірургії, пішов майже слідами батька. Чудернацьке, звичайно, поєднання – перевертнів та медицини, хоча стільки всього побачивши та переживши, судмедекспертка вже нічому не дивувалась. Проте вона чудово розуміла, що асептичною пов’язкою кровотечу не зупиниш, треба зашивати, але чим? Зволікати не можна, бо під бинтом вже були помітні червоні плями.

Вона сама підвелася, мовчки забрала їхні з Аріадною рюкзаки, бо Олекса цієї допомоги не потребував, свій рюкзак він майже не знімав та, напевно, спокійно міг би й Алара на руках понести, однак, були підозри, що той проти. Чоловік так жодного разу і не глянув більше на Еріку, хоча їй і самій не зовсім кортіло, аби він зараз на неї дивився. Може й дарма, проте вона відчувала за собою провину, їй ніколи не хотілося, щоб комусь через неї було неприємно.

Іриней підвів їх до воріт, а тоді махнув затемненою рукою і вони неспішно відчинилися.

- Ну, а тепер офіційно ласкаво прошу до нас в гості. ­– Чоловік-химера пішов попереду, а інші перезирнулися між собою та попрямували за ним. 

Перед їхніми очима одразу розкинулося поселення. Цегляні будинки з арковими, а подекуди й вітражними вікнами розташовувалися хаотично, мали різні й дещо дивні форми: одні з них були округлими, інші – схожими на конус, а деякі взагалі нагадували мініатюри стародавніх замків. Але навіть не це привертало увагу, а величезні дерева, від об’ємів яких щелепи опускалися просто до п’ят. Еріка збагнула, що такі бачила лише по телевізору в передачах про зародження життя на землі та еру динозаврів. Дерева тут були скрізь, їхнє гілля огортали будинки, що у порівнянні з ними виглядали крихітними, вони плелися по стінах та дахах, деінде навіть входили в одне вікно, а з іншого виходили, створюючи ефект єдності самого помешкання з природою. Деякі з дерев мали настільки величезні, широкі та розлогі крони, що будиночки знаходилися прямісінько на них, а в деяких – навіть самі стовбури нагадували житло.

Була тут ще одна дивина, від якої мурахи бігали тілом – високі кам’яні скульптури. Одні нагадували людей, інші – загадкових створінь, але у всіх них палали очі, що вельми нерви лоскотало, бо здавалося, наче вони за всіма стежили.

З одного боку від поселення височів ліс з густою травою, а з іншого – бірюзою виблискувало озеро, якоїсь миті вода в ньому завирувала, а потім вгору різко фонтанував справжній гейзер! Еріка здригнулася, а вартова так залаялася, що навіть знесилений Алар зареготав.

- А, не звертайте уваги. Під водою є джерела, час від часу вони виплескують енергію. До речі, – Іриней розвернувся та уповільнив кроки, – вода з цих джерел має неабиякі сили, бо вони прадавні та чисті. У вас таких точно нема. Раджу скуштувати. Як то кажуть, користуйтеся можливістю. – Чоловік-химера усміхнувся та знову пішов попереду.

Дивним було те, що чиїсь розмови та гомін чули всі, проте бачити – нікого не бачили. Еріка уважно роздивлялася все навкруги, аби зрозуміти, хто ж мешкає в цьому примарному місті, вона навіть шепіт зловила, але кому він належав – залишилося таємницю. Першим, кого судмедекспертка дійсно побачила, був хлопчик, підліток. Вигляд він мав звичайний та майже нічим не відрізнявся від хлоп’яків його віку, окрім таємничих символів на шкірі, вони були скрізь і дещо нагадували ті, які мав Іриней. Малий незнайомець супроводжував її та весело усміхався, а вона навпаки, не знала, як себе поводити. В Іринея та ще й в присутності самої дитини запитувати якось незручно було, тож залишалося тільки привітно усміхатися у відповідь, від чого Еріка почувалася недолугою. Якоїсь миті хлопчик підстрибнув, а потім, ніби схопився за щось невидиме та, задоволено сміючись, злетів у повітря і зник за великим зеленим листям. Чоловік-химера помітив приголомшений вираз обличчя жінки, порівнявся з нею та пояснив: