Глава 52

Перевертень дивився на Еріку, наче на людину, яка несповна розуму. Його очі наповнилися темними фарбами, але потім їх вмить розчинили червоні. Він нахилив голову, напружено дихаючи, але тільки-но вона зібралась щось йому сказати, як випростався та шпарко перебив:

- Ти знаєш про моє ставлення до тебе, Еріко. Але я тобі не дресований пес, не треба мені віддавати команди.

Він це не просто сказав, він, наче вдарив своїми словами. Судмедекспертка, немов ляпаса отримала, тільки на відстані. Неприємно стало. Та хіба її щось може зупинити? Вона поглянула на Безіменного в надії побачити в ньому підтримку, але помилилася, у чоловіка на обличчі була намальована кам’яна непохитність, він зі сталевим поглядом помотав головою, ніби одразу прочитавши її думки.

- На мене можеш навіть не дивитися, солоденька. Я нізащо, НІЗАЩО не погоджуся, аби тебе перетворили! – Аріадна ледь не закипала, в неї аж руки незрозуміло чого смикалися.

- Гаразд, – Еріка глибоко зітхнула, – якщо ви не на моєму боці, то я звернуся до того, хто точно підтримає. Іринею, – вона поглянула на чоловіка-химеру, – ти можеш наполовину приймати подобу істоти з будь-якої реальності й при цьому мати її силу. Будь ласка, перетворись на якого-небудь перевертня та скоріше перетвори й мене.

Людська частина вуст Іринея розтяглася в задоволеній усмішці.

- Як скажеш, люба.

- Навіть не думай! – Алар кинувся в його бік, розгнівано випльовуючи слова.

- Гей, тихіше! – Іриней підвів одну руку. – По-перше, ти нічого не зможеш мені заподіяти, бо твої сили тут не діють, а мої – ще і як. А, по-друге, коли ти приймав рішення щодо зцілення, знаючи про наслідки, то щось не дуже зважав на слова Еріки, то яке маєш право тепер впливати на неї? Несправедливо виходить, чоловіче. Кохані так не чинять.

Полум’яний погляд Алара вмить згас. Він розгублено зиркнув на Еріку, бо не знав, що сказати, зовсім не знав...

- Тільки маю певне застереження. – Іриней підступився ближче. – Враховуючи, що я не цілком весь перетворюся, наслідки від перетворення можуть бути..., скажімо, непередбачуваними й десь навіть небезпечними. Просто чудодійна отрута Рудих, будьмо чесними, значно якісніша й подіяла б набагато швидше за ген звичайного перевертня. Але, якщо ти погоджуєшся на це...

- Погоджуюсь! – Еріка відповіла одразу, навіть не давши йому договорити, хоча від слів Іринея стало ще страшніше. Вона й уявляти насправді боялася, що на неї очікує, а про наслідки – й взагалі думати не хотілося.

- Гаразд, ну, тоді приготуйся.

- Еріко, будь ласка, не треба! – Алар аж тремтів від безвиході. Він не знав, що йому робити та як вмовити її? Чоловік всіма силами намагався уникнути безпорадності, бажаючи скрізь та всюди захищати свою кохану, а тепер не може геть нічого вдіяти!

- Безіменний, я тебе прошу, вгамуйся. Ти маєш зрозуміти мене, я занадто багато всього зробила, аби зараз відступити. Іринею, починай.

- Одну хвилину. – Чоловік-химера приготувався, але його за мить зупинили:

- Стійте! – Олекса не просто крикнув, він аж загарчав, від чого Аріадна сіпнулася та відійшла далі. Тепер очі перевертня палали вогнем. – Я зроблю це. – Обличчя молодого Рудого скривилося від гніву, перемішаним з розпачем.

- Ти що, ненормальний?! – вартова зблідла за лічені секунди.

- Боюся, Еріка не залишила мені вибору. – Олекса поглянув на судмедекспертку осудливим поглядом. – Отрута невідомого перевертня може нашкодити їй і навіть вбити. Моя дає більші гарантії на успіх.

- Ну, нарешті, брате! Нарешті правильний вибір! – Іриней усміхався, як дитина на святі, хоча Олекса був ладен накинутися на нього.

- Але я теж маю попередити тебе, Еріко. Аби мій ген подіяв на твій організм швидше, я повинен не просто подряпати тебе, а вкусити. І укус цей буде глибоким. Я дістану до твоєї кістки. Ти хоч уявляєш, що відчуватимеш? Буде боляче, Еріко. Дійсно боляче. Ти готова до цього?

Жінку охопили мурахи. За вкрай напруженим виглядом перевертня вона зрозуміла, що він не намагається її налякати, а попереджає, на що очікувати. Вона глитнула, хоча в роті зовсім пересохло, тому ледь не закашлялася, бо в горлянці одразу почало дерти. Судмедекспертку кололи тоненькі голки страху, волосся ставало дибки, від невідомості ще ніколи не було так моторошно. Але вона поглянула на Пелагію та згадала про обіцянку, яку дала, здавалося, навіть відчула тепло на шкірі, якої торкався медальйон, ніби промовляючи до неї, аби вона не боялася. Еріка повільно та глибоко зітхнула:

- Я впораюсь. Я готова, Олексо. – Жінка розправила плечі та зробила декілька нахилів головою в різні боки, наче до бігу готується, а не до укусу.

Алар гучно вилаявся та відвернувся, його серце просто вистрибувало назовні. Він страшенно сердився. Страшенно! Йому кортіло підійти, схопити Еріку та силоміць покласти собі на плече, а потім повернутися разом до помешкання Пелагії. Однак чоловік усвідомлював, якщо він обмежить її свободу, якщо позбавить права на вибір, вона нізащо його не пробачить. І Алар здався, дихання вихорцем пірнуло в провалля. Йому краще за всіх було відомо, як судмедекспертка вміє тримати слово, як це важливо для неї. Вона он і заради Безіменного не один раз ризикувала своїм життям. Він має поважати її рішення та підтримувати, а не залишати в таку мить кохану саму.