Безнадії

7.

Влад слухав мене дуже уважно, не задав питань. Хоча я розуміла, що з моєї розповіді мало що зрозуміло. Скоро вже мало світати і я перервалася:

   Я не стомила тебе своїми балачками? Вже майже ранок. Можливо, варто зупинитися?

  Е ні, подруго! Поки я не почую всього, мене звідси не проженеш!

Мені було легко відкриватись Владу. Я відчувала в ньому братню підтримку. Чому саме братню? Не знаю. Він мені подобався, але вміння слухати – зачаровувало в моєму серці не «дівчину», а «друга».

Своє минуле згадувати нелегко, але в житті все йде  не за нашим сценарієм. Ми не знаємо, що буде завтра. Варто приймати все як належне, не відкладати важливі справи в «далеку скриню». Ти можеш прокинутися одного ранку, а все навкруг більше не буде звичним.

Я життю як ніхто знаю ціну. Нехай ця ніч і ранок стане моїм одкровенням. Насамперед, для самої себе. Я так довго про це мовчала, що почала забувати завдяки чому і кому маю право жити. Вкорте, я дякую Владу за те, що став «глядачем» мого життя і знову згадую все, що навік закарбувалося в моїй пам’яті.

 

Майже місяць я не покидала стін лікарні. Мене перевели в звичайну палату і, нарешті, дозволили впустити Соню. Кажуть: «Друзі пізнаються в біді». Соня пізналася. Вона – справжній друг. Кожного дня вона приходила до мене і переповідала все, що відбувалося в школі. Роз’яснювала завдання, приносила підручники та книги за моїм замовленням  і була просто поруч. Не знаю, хто розказав їй про мій стан, але вона ні разу не запитала про діагноз і не згадала Матвія. А як же мені його не вистачало!!!

Коли я залишалася на самоті, всі думки були про нього. Я вже не ображалася, а просто сумувала. Матвій тепер  у випускному класі, впевнена, що  має дівчину, доглядає байк, опановує гру на гітарі – все це і багато іншого літали в моїй голові і, разом з вигаданими епізодами, давали моїй уяві впевненість, що він таки щасливий. Напевно, якщо ні разу не згадав про мене. Але можливо й нагадував. Та я змінила все – номер, сторінки в соцмережах, електронну пошту. Разом з тим, поставила собі «табу» на все, що стосувалося Матвія. Лише думки грали зі мною злий жарт і «підкидали» все нові і нові здогадки про те, як він живе…без мене.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше