8.

У кінці листопада я повернулася до школи. Однокласники привітно ставилися до мене, але в їхніх очах було більше жалю та співчуття. Мені до чортиків не подобалося це – я ж не вмираю, я відвідую лікаря, приймаю ліки, але я така, як всі. Моєю розрадою в школі була Соня. До того ж я багато пропустила у навчанні, тому з великими зусиллями намагалася наздогнати клас. Однокласників я давно не бачила, всі подорослішали, всі компанії, які були раніше розсварилися, тому у теперішньому «розподілі території» я не розбиралася. Найкращим способом було бути самим по собі, як ми з Софією і робили.

Через те, що багато часу в обох займало навчання, ми з Матвієм бачилися рідше. Новий рік ми святкували зі своїми сім΄ями, але зустріти моє день народження домовилися разом. Я народилася 14 січня на Старий Новий рік, тому мама завжди запрошувала багато родичів, друзів і наш дім ставав схожим на ресторан. В цьому році я не хотіла шумної компанії. Мені потрібно було лише дві людини – Матвій і Софія. Вмовити маму відмінити гучне святкування, не зміг навіть батько, але я поставила свою умову – я запрошу кілька друзів. І ми на цьому зійшлися.

Я знала, що, коли батьки побачать Матвія, вони не будуть в захваті, але ж це все-таки мій день і їм буде потрібно змиритися з цим. І вони змирилися. Свої чотирнадцять я зустріла в компанії потрібних мені людей. Це був мій найкращий день народження. Поруч була найкраща подруга та … Я не знала ким мені є Матвій.

Після літнього випадку з поцілунком до цієї теми ми не поверталися. Але і друзями нас було важко назвати. Однозначно можна сказати те, що ми стали дуже дорогими один одному.

У другому семестрі я зрозуміла, що скоро прийде час прощатися. Матвій готувався до ЗНО та до вступу у ВНЗ. Десь всередині, я не хотіла його відпускати, але його майбутнє було важливішим за примху маленької дівчинки.

Я раділа за його перемоги і разом з ним переживала невдачі. А Матвій, натомість, дарував мені відчуття незамінності, потрібності. А насправді, він був потрібен мені. 

Прийшла весна. Все менше часу нам залишалося разом, а ще скільки всього запланованого ми  не встигли зробити. Одного разу, Матвій приїхав до мене з гітарою, яку на той час опанував майже досконало. Ми співали, жартували і тут у Матвія виникла шалена ідея:

─   Той вірш, який ти мені останній показувала…він дуже сподобався мені і я тут дещо награв.

Я здивовано дивилася на Матвія і не розуміла, що він хотів сказати. Рука пройшлася по струнах і я зачарувалася легкою мелодією, тихий голос прорізав щільне повітря вечора:

Ти і я, завмирає ця мить,

Легким подихом щастя тремтить.

Більше страху у мене нема

Лиш надія і я…

Мрія знову то вгору, то вниз.

Ні, не сон це, а долі каприз.

Може права у мене нема

Лиш надія одна..

Лиш Надія і я.

Я не знала, чим керувалася ,але коли остання нота розчинилася у сутінках, мої губи торкнулися губ Матвія.