ЧАСТИНА 25

     Денис запізнився на пів години. Кинув уважний погляд на Варвару.

– Нічого собі. То ти насправді, виявляється, дівчина. До того ж, досить приваблива! – він усміхнувся. – А ти хоч танцювала раніше на підборах?

– Боїшся, щоб я не зробила ще одну дірку у твоїй дупі?– вона з викликом поглянула на хлопця. – Танцювати, звісно, вмієш тільки ти, а інші – так собі.

    За два тижні, що минули, вона так і не звикла до в’їдливого  гумору потенційного партнера.

– А трусики на тобі такі ж гарні, як і сукня? Можеш не відповідати: побачу сам, коли робитиму чергову підтримку.

– Зробиш якийсь непорядний жест – і пожалкуєш, – викрикнула Варя.

– І що ж ти зробиш? Покличеш Андрія чи когось іще? Та якби ти йому була потрібна, він би хоч інколи тут з’являвся, – задоволено процідив Денис.

     Варвара не знайшла гідної відповіді, тож промовчала. Музика лунала. Укотре повторювали ті ж рухи, але...

– Варваро, не тупи! П’ятий раз починаємо, а ти робиш ту ж помилку. На конкурсі іншого шансу не буде. Чи права на помилку.

     Денис крутнув партнерку, потім підняв над головою, але якось невдало: оступився, його повело – і Варя, приземлившись, відчула нестерпний біль у колись травмованому коліні.

  А трек тривав знову, і знову, і знову.

– Я не можу більше, мені боляче, – стримуючи сльози благала дівчина.

– Терпи! Ще кілька разів прокрутимо! Не лажай – і буде швидше. А тупитимеш, то танцюватимемо до ранку, – жорстко відповів хлопець.

     Черговий підйом над головою – і навантаження на травмоване коліно посилилося, як і неймовірний біль.

– Зберися! – закричав Денис. – Якщо я через тебе не потраплю на цей конкурс… Зосталося тільки сім днів! Де я знайду заміну за такий короткий час?

– Відчепися від мене… Я не можу більше… Боляче, – заскиглила Варвара й знесилено сіла на підлогу, бо від болю вже не могла стояти.

– Не чіпай її! – викрикнув Андрій, який зайшов до тренувальної зали. – Бо не потрапиш на змагання через гіпс на все тіло.

      Він схопив Дениса за барки так, що шви на футболці затріщали.

– Вали! Не хочу бруднити руки об мерзоту, яка так поводиться із дівчиною.

А Варвара нарешті дала волю сльозам, які стримувала через пекельний біль. Андрій підхопив її з підлоги й відніс до себе в кабінет, посадив на диван.

– Дуже боляче? – запитав він ласкаво. – Не плач, маленька. Я мав раніше по тебе прийти, але ж не знав, що той Чебурашка – такий покидьок. Де болить?

     Чоловік дістав із шухлядки знеболювальний крем та тейп. Обережно почав втирати в коліно, розглядаючи ушкодження, потім наклеїв спеціальний пластир для відновлення пошкодженого м’яза.

– Стара травма… – почала Варя, але Андрій перебив і запропонував:

– Поїхали, зробимо знімок у лікарні.

– Я думаю, знеболювального досить. Якщо відчую погіршення, тоді, звичайно, зроблю.

– Спробуй підвестися, тільки обережно, – попросив Андрій. – Якщо боляче, віднесу тебе до машини.

– Ні, дійду сама, – тихо промовила Варя, надійно обперлася на запропоновану Андрієм руку й поволі пішла до автомобіля. На сходах хлопець підхопив дівчину й обережно відпустив уже перед дверима спальні, у котрій вона мешкала.

      Варвара почала збирати свої речі.

– Ти так і стоятимеш поряд? Може, мені незручно…

– Дай відповідь на одне питання – і я піду.

– Питай, – вона знизала плечима.

– Скажи: тобі простіше втекти ніж розповісти правду?– запитав Андрій, розуміючи, що іншого шансу в нього не буде.

– Про що? – Варвара поглянула на молодого чоловіка.

– Я все знаю, – скрушно зауважив Андрій.

      На секунду Варя завмерла, потім спробувала вибігти з кімнати, щоб утекти. Але Андрій упіймав її руку й притягнув до себе, ніжно обхопив голівку руками й нарешті знайшов жадані губи. Дівчина відповіла з такою пристрастю, що чоловік ледь стримався й продовжив:

– Гарно виглядаєш сьогодні, майже так, як на вечірці пів року тому, – він не збирався її відпускати, навпаки – дужче обійняв.

– То ти пригадав мене? – її щоки почервоніли.

– Так, хороша дівчинко Варю, – знову не втримався й поцілував її. – Про брата знаю, про змову зі Стасею. Навіть про те, що не було ніякого нападу на тебе й Арсена. Що тепер скажеш, коли не треба більше прикидатися та брехати? Справді підеш? Чи лишишся зі мною?

– Хіба я можу залишитися після всього, що зробила? – вона опустила додолу очі. – Ти, мабуть, ніколи мені не пробачиш?

– Було таке бажання… Але втратити тебе важче, ніж пробачити. Тому хочу дозволити собі кохати тебе, – він провів великим пальцем по її щоці, – без брехні й недомовок. І більше ніколи не відпускати...

     Хлопець ніжно пригорнув дівчину до себе.

– А я… уже давно закохана в тебе до нестями, – тихо прошепотіла Варя.