Безстрашний хіпі

          “Ви кажете що любили її більше ніж все що оточувало вас?” - хлопець зирнув на джунглі і примружився, намагаючись розгледіти ягуара. - Але що ж трапилось? Одружувалися б та раділи сімейному життю.

          Хлопець ще сильніше стиснув курок, прицілився і збирався вистрілити, але одержав стрілу в шию, що пройшла краєм, зробивши рівний розріз на шкірі. Чоловік схопив свою гвинтівку і зробив пару пострілів у хащі, рятуючи свого друга від нападу. Дике плем'я зашуміло листям у хащах. Ягуар підкрався непомітно і накинувся на прикрашених кольоровими візерунками аборигенів, що бігли вздовж дерев, налякані стріляниною. Молодий пілот та його пасажир спостерігали, як дика тварина кинулась за нападниками, цим місцевим племенем, що просувалось тропічним лісом, відхилився назад, уперся в обшивку, що лежав на боці розбитого літака та зітхнув.

          “Небезпечно, часом треба зникнути, щоби нічого не зіпсувати. Які тут яскраві зорі у цій частині планети.” - Чоловік нахилився і перевірив рану молодого пілота, що подивився на криваву долоню від поранення.

          “Не турбуйтеся, стріла пролетіла майже повз. Нісенітниця, якщо ці джунглі не проковтнуть нас, то житиму. Розкажіть як ви подорожували стежкою хіпі.”

          Чоловік набрав у груди повітря та почав.

          “Я любив музику, вона давала мені почуття волі. Мені як і багатьом хотілося подорожувати шукати сенс існування і я жадав кохання. Але глянь на мене. Хіба такий виродок може комусь сподобатись? І ось з'явилася вона, неймовірної краси, дівчина, що врятувала мене від самотності та прогресуючої депресії. Що вона тільки в мені знайшла? Крім творчості, у мене нічого не було.”

          Вогні міста відбиваються у неонових калюжах вечора. Місто не спить. Вона йде на зустріч натовпу. Він вирячився на її ніжки. Його погляд було неможливо відірвати. Дівчина зрозуміла, що привернула увагу. Їхні очі зустрілися і ось вона стоїть перед ним. Говорити їм було про що, до того ж хлопець запропонував намалювати дівчину, дістав блокнот та олівець і зробив швидкий малюнок, вони затрималися на пів дороги.

          Неймовірний секс, подібно до танцю, всі ці миті кружили голову. Вони проводили весь вільний час разом, насолоджуючись кожної миті. Молодість не вічна, хочеться всього й миттєво. Час для найшаленіших вчинків. Ейфорія, свобода в жилах вирує дофаміном, музика та живопис кидають у жар своїми яскравими фарбами. Хто щасливий кричить на всю горлянку, що йому так несподівано пощастило.

          “Вирушмо на Трапу хіпі? Візьмемо фургон, прикрасимо його і будемо вільними, тільки ти і я! - казав він.

          "Так" - говорила вона.

           "Ні" - говорила мама. - “Музика, картини та мистецтво, це лише іграшки.”

          Без творчості немає життя, все сухо та нудно, коли мистецтво вмирає, вмирає й молодість. Я витрачав гроші на фарби, купував музичні інструменти. Ми годинами проводили час над вигадуванням, бавилися, дурніли й не підозрювали, що над нашими головами світить холодний відтінок місяця.

          Ми втікали. Подорож була нашою мрією, і майже все вийшло. Як люди в піджаках спустилися з Місяця та забрали мене до себе. Я побував на гігантському космічному кораблі. Холодний світ, де немає симпатії та тепла. Кров у моїх жилах ставала безбарвною, я втрачав розум. Я став заручником гігантської позаземної цивілізації, що тримала безліч бранців, час там протікає зовсім непомітно і коли стало пізно, вони відпустили мене на Землю.

         Я дивився на всі боки, все змінилось. Більше все навколо ніколи не буде, як раніше. Батьки дивно поводилися, їх як підмінили, але я знав, що вони під гіпнозом культу місяця. Тоді я опинився в пастці та вирішив тікати. Я більше не міг їм вірити. Але чим більше я намагався, тим місячне світло ставало сильнішим.

         Все що могло наснитися мені у страшному сні ставало реальністю. Я відчував переслідування місячного культу. Вони мають великі можливості.

         Джунглі поринали в холод. Зірки світили яскравіше і чоловіки тулилися до борту літака і прислухалися до тиші. Шепіт продовжив розповідь.

         Вони схопили мене, я знав, за чим вони прийшли, вони збиралися відрізати мені частину мозку, як вони це робили й з іншими. Але мої навички, отримані в армійські роки, допомогли мені вирватися з полону. Я одразу подався до коханої, щоб попередити її про людей у ​​піджаках. Але коли я розповів їй, що сталося зі мною, вона відмовилася мені вірити. Вона була більше не хіпі. Я гладив її волосся, намагаючись знайти шрам від розрізу, але потім заспокоївся, не виявивши його. Їм якимось чином вдалося її переконати в тому, що стежки хіпі не існує і те, що це безглузда вигадка.

         Мені хотілося впоратися з місячним культом, але нічого не виходило, вони зникли не залишивши й сліду.

         Мій фургон був набитий картинами. Це було єдине майно, яке могло допомогти підтримати моє існування. Тоді було мало хто знає про людей у ​​піджаках, що живуть на місяці. Але я знав. Знав, що вони прийдуть.

         І ось я стою, мій фургон заглух. Мені треба щось зробити та їхати далі, але я зовсім не розумію, що треба робити. Можливо люди в піджаках все ж таки видалили частину мого мозку. Так, вони зробили, що хотіли й тому не з'являлися. Вони взяли, що хотіли. А коли повз проїжджав автомобіль усередині якого знаходилася моя кохана. Кров моїх жив набула червоного відтінку. Я відчув сили. З втраченого і розбитого на трасі, я зрозумів, що мені потрібно робити.Я підняв камінь і кинув його в цей транспорт, що проїжджав, щоб зупинити його і врятувати її з лап людей у ​​піджаках. Залишки розуму створювали страх навколо мого тіла, від чого руки затремтіли, і мені хотілося втекти, але я не міг, я заціпенів. Вони вийшли та рушили в мій бік. Мені треба було відволікти їх, вони погналися за мною до лісу.

          Ти не уявляєш, що тоді крутилось в мене на думці. Весь світ навколо перетворився на суцільну сірість. Мій розфарбований фургон був єдиним яскравим об'єктом на тому краєвиді. А вона так само світилась красою, що мені, хоч би що, хотілося її врятувати. Але ці хлопці, у них було все: гроші, влада та зброя. Вони хотіли лише покори. А ще цей місяць на небі, щоночі, нагадував про їхню велич. Я почував себе як загнаний звір. Мені хотілося припинити бігти, включити музику і просто їхати з нею, насолоджуючись природою.