I

 Начебто й добре, що Меланка працювала у бiблiотецi. Будь-яку iнформацiю легко знайти, якщо не в Iнтернетi, так у книгах. От i зараз вона шукала переконливi докази того, що пияцтво шкiдливе i неприпустиме для жiнки. Мама втрачала людську подобу. Забула, що вона жiнка i мати. Подружки i завiдуюча постiйно переконують Меланку не хвилюватися. Кожний обирає своє життя. Аби лише Мелана не повторила материну долю. Вигадають отаке!

- Печiнка фiльтрує шкiдливi речовини, якi потрапляють а органiзм. При зловживаннi горiлчаними напоями виникає цироз. Це так страшно! Людина не може нормально їсти. Блює. Cлабне. Жовтiє... Помирає. Меланка тиждень вивчала потрiбну лiтературу, щоб вкотре переконати матiр не пити. На маму страшно було дивитися. Де подiлася краса? Хвилювалася за мамине здоров'я i життя. Хто, як не донька, їй допоможе? Меланка не вмiє бути байдужою. За спиною у неї армiя книг. Армiя помiчникiв, друзiв, сподвижникiв.

- Розповiдвй, донечко, гарно у тебе виходить. Треба було тобi йти на вчителя.
- До складу пива, вина i горiлки входить етиловий спирт. Вiн мiстить багато енергiї. Ним можна автомобiлi заправляти. Тодi б вони називалися спиртомобiлi. Так i людина зi слабким характером змушена вживати спиртне. Тiльки, мамо, ти не машина, продукти згоряння залишаються в твоєму органiзмi, - продовжувала Меланка, - ходiмо до дзеркала. На обличчi набряки. Чи пoвинно так бути? Твоя колишня подружка тьотя Маша виглядає на сорок, а ти - на шiстдесят рокiв. Набряки вiд того, що органiзм бере енергiю вiд спирту, а те, що утворюється - вуглекислий газ i вода, не знаходить виходу з тiла, заповнює мiжклiтинний простiр. Всi клiтини органiзму затиснутi, їм тiсно, незручно. Серце слабне,  мозок не здатен правильно оцiнювати стан подiй i речей. Людина надувається, немов куля... Куля лопається. Людина гине.
- Моя ти розумнице, як добре, що ти пiклуєшся про матiр. Жанна казала, що я погладшала. Не вигадуй про набряки. А про клiтки взагалi мoвчи! Мiй колишнiй... Пам'ятаєш дядька Гену? Так Генка мене в клiтцi зачиняв, щоб не пила. Що з того вийшло? Вiдбуває срок у в'язницi. Нiхто не повинен позбавляти людину права вибору - найголовнiшого досягнення демократiї. Хочу п'ю, хочу не п'ю! Маю право.
- Мамо, ось послухай ще трiшки. Добре, що у тебе нiс маленький, а не такий, як у дядька Василя. Бачила, який вiн у нього синiй?
- Людину цiнують не за зовнiшнiсть, а за внутрiшню красу. Я звикла. Менi байдуже до його носа.
- Мамо, вiд надмiрного вживання спиртних напоїв кров згущується, утворюються тромби. Потрапляють вони в капiляри носа, а назад повернутися не в змозi. Нic cпочатку червонiє, а потiм синiє. Алкоголiка за версту видно... 
- Все ти правильно, швидше за все, пояснила. Тiльки про клiтку не згадуй. 
- Я про клiтини розповiдала, це зовсiм iнше.
- Знову? Не псуй менi настрiй.
 Меланка вже не знала, з якого боку пiдiйти до матерi, щоб вона припинила пиячити. Ой, скiльки ж їй довелося перетерпiти...

 Незважаючи на маленький зрiст, Меланiя Князева сидiла завжди одна на останнiй партi. Дiти її цуралися. Затискали пальцями носа, коли проходили поряд. Хлопцi штовхали без приводу. Мама нiколи не здавала кошти на подарунки i свята. З цiєї причини дiвчинку ображали навiть дорослi. Читальна зала шкiльної бiблiотеки була єдиним мiсцем, де Меланка вiдчувала себе у безпецi. Тут вона вперше знайшла справжнiх друзiв. Книги навчали правилам хорошого тону. Враження вiд прочитаного супроводжували i пiдтримували у скрутнi моменти. Меланка уявляла себе на мiсцi книжкових героїв, i їй ставало легше. Як можна зрiвнювати нахабних однокласникiв з Кощiєм Безсмертним чи Бабою Ягою?  Чаклунiв дуже важко, майже неможливо, обдурити. Казковi злодiї надiленi надлюдськими здiбностями. Але ж знаходилися герої, якi перемагали злих чаклунiв. Колись i Меланка переможе жорстокiсть, знищить хвороби i клятий спирт в усьому свiтi... 

- Дивiться, вона чистий одяг на немите тiло одягла - Альбiна стягувала з Меланки майку, вказуючи на бруднi плями на животi.
- Фу, фу, фу. Смердить, - дiвчата з огидою вiдверталиcя. Кривили обличчя.
- Сергiю Iвановичу, я не буду бiля неї стояти, - звернулася до вчителя фiзкультури дiвчинка, яка зазвичай була передостанньою в шерензi, - вiд Князевої тхне оселедцями.
- Князева, вийти зi строю! Сiдай на стiльчик поряд з учительським столом. 

 Меланка не ображалася на дiвчат. Згадувала вчорашнiй день. Вчора вперше рибалила. Дядько Василь подарував їй вудку. Зловила з десяток карасiв. Вдома мама показала, як чистити рибу. Трiшки поплакала. Карасикiв шкода. Та потiм дядько Василь її заспокоїв. Розповiв про жорсткi закони виживання не тiльки у дикiй природi, а i в людському свiтi. Напевне, сьогоднi її черга. Сьогоднi вона та беззахисна рибка, що попалася на гачок, або маленьке курчатко водяної курочки, яку вчора вперше побачила. Якою ж гарною видалася недiля! Меланка cпостерiгала за зграйкою водяних курочок. Рiчкою плили мама i троє її маленьких дiточок. Велика щука ледь не проковтнула пташеня! Меланка злякалася. Дядько Василь, напевне, потiм ту щуку зловив. Рибалили поряд з пташиним гнiздечком, яке ледь-ледь виднiлося з очерету. Курочка час вiд часу кричала - лякала Меланку. До вчора не знала, що курочки плавають. По iнший бiк рiчки ще одна бiгала - швидка, з червоним дзьобом. Треба буде про них в бiблioтецi почитати...

- Князева? Чому завжди стаєш в кiнцi шеренги? Я ж наказую шикуватися за зростом. Що ти собi дозволяєш? Чому брудна? Немає води в квартирi? Чекаєш, що мати буде купати десятирiчну школярку? Взяла вологу ганчiрочку, обтерлася - i бiльш менш охайний вигляд. 
- Вода є. Туалета в квартирi немає. Вiдро з брудною водою мама не винесла. П'яна була. 
- А ти чому не винесла? - спокiйнiшим тоном запитав вчитель, - Багато риби наловили?
- Звiдки знаєте?
- Чути, - Сергiй Iванович затиснув носа пальцями i рухом вiльної руки наказав залишити спортивну залу.

 Тодi вперше Меланка познайомилась з магiєю. Нюх загострився настiльки, що глянувши на фото пляшечки з парфумами, вiдчувала його iстинний аромат. Але то було потiм. Цього дня Меланка не пiшла до бiблiотеки. Не могла дозволити зганьбити поважний запах книг, який складався не тiльки з типографських фарб, а i з пам'ятi того часу, коли книга була написана, запахом риб'ячих нутрощiв i луски. Це ж вчора не винесли вiдро iз смiттям, рештками риби i iншим непотрiбом, а сьогоднi вiд Меланки тхне. Востаннє. Бiльше подiбного нiколи не буде.