9. Суцільний Флешбек

За декілька останніх днів я дуже добре засвоїв, що таке біль. Я невпевнено йшов по краю прірви, тримаючи за тонку нитку свою свідомість, немов повітряного змія, що пурхає у поривах вітру. От-от і нитка обірветься, змія підхопить буревій, а непритомне тіло марним тягарем впаде на дно….

Прокинувся, як і всі останні дні, від жахливого головного болю. Все почалося з ниття зубів і от за два тижні проблема захопила всю голову. Тримаючись за стіну пройшовся до діжки з дощовою водою, що стояла на вулиці. Зупинився над нею, поклавши слабкі руки на вологий іржавий метал, придивився у відображення, намагаючись згадати чи кидав усередину знезаражуючу таблетку - марно - у голові тільки дзвони. Черпачком, що висів на стіні, полив себе холодною водою, ще одну порцію просто випив.

- Відійди, юначе! - роздався позаду різкий хриплий голос. До діжки невпевненою ходою дійшов кошлатий сивий чолов`яга. Без зайвих зволікань засунув прямо в середину немиту голову, побовтав нею, потім якийсь час імітував губами двигун катеру, нарешті голосно сьорбнув і вирівнявся.

Я сидів на сходах і з відразою на нього дивився. Якби не слабкість, можливо там би його і втопив. Чолов’яга перехопив мій ворожий погляд, відповів своїм - мутним і невиразним, гикнув.

- Що? - запитав він.

- От скажи мені, Сивий, скільки разів я просив тебе користуватись черпаком?

- Двічі, - впевнено покряхтів він, ніби саме це було важливо.

Острів Кемпа затаївся на ніч. Хоча, він затаївся на ніч, на день, на тиждень, та на майбутні роки. На стільки часу, скільки зможе на ньому вижити невелика спільнота з трохи більше ніж тридцяти осіб. Раніше навколо горіли вогні міста, по мосту час від часу проїжджали авто, шуміли трамваї, прямуючи у депо. Зараз ніщо не порушувало завісу пітьми. Будь-яке джерело світла, будь-який шум, видавали твоє місцезнаходження, а це означало, що, цілком імовірно, сонця ти більше не побачиш. Велес лежав на даху та дивився на зорі. Важкий тягар відповідальності не давав скинути напруження та поспати бодай декілька годин. Тому він був тут, лежав на шезлонгу, рахував нескінченність. Великий птах чорним силуетом на мить прикрив далекі зорі крилом….

- Велес, - зашипіла рація.

- Йду, - отямився від напів-сну в який його все ж таки затягнула галактика.

Під резиденцією чекав Нік. Невиспаний, напружений, та наче злий.

- Що сталось? - одразу похмуро запитав Велес. Останнім часом кількість проблем тільки збільшувалась.

- Знову четверта варта заснула. Колос зараз там, ще не будив їх, чекає на нас.

Дисципліна нівроку, як завжди. За весь час існування їх резервації, ніхто ніразу не зазіхнув на острів, хоча навколо періодично лунали перестрілки. Але спокій не міг тривати вічно. Він це розумів. Тому варта стояла, його люди майже примусово навчались стрільбі та рукопашному бою.

Колос зустрів їх в десяти метрах від секрету. Підвів ближче - в кущах на стільцях мирно сопіли двоє - Ренат та Купер. Два постійних штрафники були без зброї, рація лежала на землі і Велес жестами показав, що треба робити. Нік і Колос схопили Рената за руки і ноги, а Велес підхопив низькорослого Купера та майже синхронно відправили два снаряди у чорну воду річки, що омивала острів.

Обидва одразу прокинулись і в паніці почали голосно борсатись та ковтати повітря.

- Відставити, свої! - наказав Велес. Подіяло. Штрафники заспокоїлись та мовчки вилізли на берег. Їх трусило від холоду.

- Ти! - сказав зло Купер Колосу. - Здав нас, криса!

- Заспокойся, Міні! Ви двоє вже не вперше наражаєте всю спільноту на небезпеку. Поки ви спали ваш сектор острова залишався без нагляду. Всього вісімдесят метрів відділяє нас від узбережжя. Десять хвилин вашого сну і тут можуть з’явитися вороги.

- Та нікому ми не потрібні! - заголосив Ренат. - Півроку вже минуло. Ми у без-пе-ці!  

- Ми у безпеці, поки всі роблять те, що мають робити. А щоб сильно не розслаблялись - завтра обидва у групі за припасами.

- Не наша черга! - обурився Купер.

- Вже ваша. Якщо до кінця зміни ще раз знайду вас сплячими - вижену.

На цей раз обидва промовчали - як виживати поза резервацією ніхто з них вже не пам’ятав.  

- Тебе ще Кеп шукав, - додав Колос. Схоже проблеми на цьому не закінчилися.

- Де він?

- Напевно в себе, він змінився зі складу.

- Добре, я знайду його. Ти закінчив обхід?

- Ні, почав з четвертої.

- Закінчуй. Якщо що, одразу доповідай, - Колос у відповідь кивнув та скрився у ночі.

- Може Кеп почекає до завтра? Якби щось термінове він би тебе розшукав, - безрадісно помітив Нік.

- Може й почекає, - знизав втомлено плечима Велес. - Добре, відпочивай. Завтра поговоримо.

- А ти що?

- І я піду….