12. Нічні вогні

Як виявилось, пан Мирослав - так звали старого - був за мирних часів власником готелю. Світ змінився, багато було зруйновано, але готель біда оминула стороною. І він досі зі своєю дружиною всім тут завідує, та навіть час від часу приймає гостей. В них можна смачно поїсти - старі тримають свою худобу та мають теплиці з овочами, і відчути себе знов у цивілізації. Є світло, вода. Моя кімната чиста, прибрана, з великим вікном, що виходить на парк. Величезний парк, що простягнувся від готелю на весь видимий оком простір. 

Застелене чисте ліжко, білий м’який рушник. Ванна кімната з душовою кабіною і засобами гігієни. Так би міг виглядати мій рай. Я скинув з себе одяг та попрямував змивати біль і розчарування. Стоячи під душем, я викинув з голови  всі сумніви, страхи та очікування гіршого. Мені потрібно було перепочити від цього всього.

Свіжа нижня білизна на чисте тіло, розпарене годинним перебуванням під водою - кайф. Але тепер я дивився на свій брудний верхній одяг з деякими сумнівами, мені не хотілось його одягати. Так у самих трусах я і вийшов в коридор. Дерев’яна підлога була чиста та приємна для моїх босих ніг. В одному з приміщень я знайшов пана Мирослава - це була велика зала в який він розпалював камін. 

- Господарю, а чи нема у вас пральної машини та змінного одягу?

Старий подивився на мене уважно, затримався оком на трильйонах шрамів, що вкривали моє тіло хрестоматійним переказом бурхливого життя.

- Одягу скільки завгодно. І пралка є. Пішли за мною. 

Він відвів мене у підвальне приміщення. Там знаходився склад. Окремо стояли деякі припаси, а на столах стояли стопки з різним одягом. Розміри, фасони, різні матеріали. 

- Обирай, що сподобається. Комплект - штани і верх за три амо. Взуття теж три амо, шкарпетки у подарунок. Прання - один амо. Кімната - п’ять, обід входить у ціну, - оголосив він тарифи. 

В принципі одяг можна було сходити пошукати околицями, так само як і взуття. З цим проблем не було. Але можна було і шиканути. Я вибрав легкий спортивний костюм, футболку з малюнком бетмена, бігові кросівки. Сто років не ходив у кросівках, виявляється вони такі легкі і зручні, порівняно з черевиками. 

- Пішли, заберу твоє прання. З тебе дев’ять амо. 

В кімнаті я відсипав старому дев’ять набоїв з коробки, яку взяв з дома, такий собі гаманець. Пан Мирослав невимушено відправив їх у кишеню, та забрав весь мій одяг разом із бруднющим взуттям. 

- За дві години обід, - сказав він на прощання. 

Я відчував легкість та спокій. Подивився у вікно, жовто-зелений парк над яким все темнішало небо, потім на свої речі. І вирішив себе не обтяжувати, взяв з собою на прогулянку тільки репітер і пістолет. 

Вийшов через другий вихід, прямо на територію парку. Схил вів униз і на ньому розрослися кущі, колись, напевно, рівно підрізані. Я блукав між ними ніби у якомусь лабіринті. Внизу схилу стояв невеличкий, порослий мохом, фонтан. Він не працював, але був заповнений дощовою водою. 

Обхідними стежками я вийшов до озера. Перейшов по дерев’яному мостику на інший берег і зупинився біля великих каменів, накиданих в хаотичному порядку один на одний. Заліз на верхній камінь і на якийсь час відключився від всього, розчинившись думками серед дерев, та шуміння водоспаду….

- Готовий? - запитав мене голос Скаута. Я відкрив очі і помітив його поруч зліва . Жнець протягнув мені гвинтівку. Схоже, він згадав моє прохання дати декілька уроків зі стрільби. - Знайомся - це Steyer Scout. Найкращий представник Scout Rifle, дітище Джефа Купера.

#Скаут

Лютий взяв у руки гвинтівку і Скаут уважно за ним спостерігав. Це зброя ворога, яку снайпер зняв з женця, що полював на них у селі за Пальмірою. Він мав позбутись її, але не зміг. Точна копія його гвинтівки. Така сама невимовно естетична, ідеальна. Вперше, коли він взяв свій Scout до рук, йому захопило подих від її досконалості. Бажання володіти нею і насолода від володіння. Бути хазяїном, другом цієї гвинтівки, поєднуватись з нею міцним духовним зв’язком. Бачити оком з прицільною сіткою. Забирати життя натисканням гачка. Піклуватись про неї, як вона піклується про нього. Вони пройшли разом так багато, на їх рахунку сотні….

- Кажи, що думаєш і що відчуваєш, - не витримав він. Йому хотілось, щоб Лютий розділив з ним його пристрасть. Він не має права торкатись досконалості без захоплення. 

- На диво легка, - задумчиво сказав Лютий. - Приємна на дотик, метал, полімер. Матово-чорна. Невелика за розміром. А тут що?

- Складні сошки. 

- Це зручно. А чому приціл винесений так далеко вперед? Можна ж поставити його класично? Планка дозволяє, - він ніби і щось тямив, але Скаут поборов у собі раптове бажання вдарити його.

- Ніяких “класично”, це ідеальна конфігурація. Таким чином оптика не затуляє периферійний зір та сприяє швидкій прикладці. Ти стріляв колись зі снайперських гвинтівок?

- Так, в мене був досить непоганий вчитель. Звісно, не такий крутий як ти. 

- Покажи мені як ти будеш стріляти.