Біла магія Різдва

Розділ 1

Розділ 1

 

Ти шукаєш мене,

Тільки я зникну.

Ти лишаєш мене,

Тільки я звикну.

Стримай подих вітру,

не поруш.

Побажай відчути

танець душ.

(Юлія Лорд «Танець душ»)

 

У сільских відьом свої різдвяні розваги, і ніхто з людей навіть не підозрює про те, що вони геть нікого не бояться, хіба що, священника.

Отець Іоанн – відома особистість і місцева еліта. У нього великий дерев’яний будинок у центрі села, який релігійний служитель вибудував на власні кошти, хоча злі язики подейкують, що без пожертв вірян тут не обійшлося. Що отцю ті плітки, коли він постійно у клопотах: у церкві службу відслужи, покійника відспівай, закоханих повінчай, дітей похрести, і все це у один недільний день. Щоправда, така велика зайнятість буває не завжди, і тоді отець знімає рясу, закочує рукава підрясника і йде теслювати. Золоті руки має і з дитинства захоплюється різьбярством по дереву. Навіть на замовлення працює, щоб зібрати кошти на новий храмовий комплекс.

Тільки сьогодні канун Різдва, отож треба підготуватися до Великого повечір’я, та й до магазину не забути сходити за продуктами. Відколи отець поховав свою матінку, цим, крім нього, нікому зайнятися. Діти за кордон поїхали працювати, онуки далеко, отож доводиться самому по господарству поратися.

На виході із магазину зіткнувся із закоханою парочкою. А те, що це саме закохані, сумнівів у отця не викликало, бо вони весь час міцно трималися за руки, наче боялися, що хтось з них зараз щезне.

— Благословіть, святий отче! — звертається хлопець у зимовій камуфляжній формі і підходить ближче.

— Бог благословить! — монотонно відповідає отець Іоанн і кладе велику натруджену руку спочатку на голову хлопцю, а потім його дівчині. — З приїздом, Сергію. Не послухався мене, вступив до воєнного училища, а міг би у Духовній семінарії навчатися. Такий голос, як у тебе, гріх у берці ховати, його треба людям і Богу віддавати. Осиротів без тебе церковний хор, ой, осиротів.

— Не вигадуйте, отець Іоанн, який з мене семінарист? Я навіть ноти до пуття не знаю, так, витребеньки самі. Я люблю, як зброя співає, ото справжнє мистецтво. Так мій тато каже.

— Вважай, що я цього не чув, Сергію. — насупився отець і нервово пригладив білу бороду клинцем, це завжди заспокоювало. Хоч і прозвали його у селі за ту бороду Хоттабичем, Іоанн милостиво прощав таке порівняння, бо що поробиш: люди є люди, багато чого не розуміють. — Краще дівчину свою послухай, якщо мене не бажаєш. Світланко, ти зі мною згодна, дитинко?

Чорноволоса красуня ствердно кивнула головою і міцніше стиснула руку хлопця:

— Уявляєте, отець Іоанн, Серж у АТО зібрався на стажування. Там же вбити можуть, хоч ви йому скажіть, а то я вже стомилася.

 — Має власну голову на плечах, не маленький. Он, вуса вибилися. Не людина обирає професію, а професія – людину. Комусь треба Батьківщину захищати. Боронь, боже, вороги далі прорвуться, що тоді з нами усіма буде? От що я тобі скажу, Сергію: справа твоя, якщо так вирішив, дій. Тільки у мене є одна умова. Щоб сьогодні ти на всеношне бдіння до церкви прийшов, «Яко з нами Бог», заспівав, а ти, Світланко, шестопсалміє прочитаєш.

— Вибачте, отче Іоанн, не вийде. — зітхнув Сергій. — Я б з радістю, але у мене нічна електричка на Київ. Ось, приїхав наскоком, Світлану побачити, і одразу назад, на вахту заступати. Так вийшло, що сьогодні моя черга. Одначе, можу заспівати авансом, прямо тут і зараз. Колядка «Нова радість стала» підійде, чи хочете іншу? Яку забажаєте, таку і виконаю. Світлячку, ти мені підспіваєш?

— Авжеж, Сергійку, ти почни, а я підхвачу.

— Стійте, не поспішайте, молодь. — зупинив їх отець Іоанн. — Якщо вже колядувати надумали, то не посеред вулиці, а до моєї хати ходімте. Відколи поховав паніматку Ольгу, самотньо у домі стало. Хоч розвеселите стіни та підбадьорите мене перед всеношною.

— Добре, ходімо, — легко погодився Сергій. — Тільки за стіл не запрошуйте, бо на електричку не встигну.

— Не бійся, не примушуватиму. Служба є служба, чи ж я не знаю!

— А ми скоро поберемося! — ні з того ні з сього вихопилось у Світланки.

— Радий за вас, молодь. Це гарна новина. Звертайтеся, повінчаю, як годиться, згідно усіх церковних канонів. Скоро буде можна, адже різдвяний піст закінчується. Чому так з весіллям поспішаєте, ти вагітна, Світланко?

— Ні, але сподіваюсь, що буду. — випалила Свєта і почервоніла, наче маківка у весняному вінку. Тоді ніжно стиснула руку коханого і тихо запитала:

— Правда, Сергію?

— Я був би на сьомому небі від щастя, ти ж знаєш, Світлячку. Коли народиш, візьмемо отця Іоанна за хресного батька. Ви ж не проти, отче?

— А чому б то я був проти? — посміхнувся у сірі, з ниткою сивини, вуса, отець. — Це богоугодна справа, міг би навіть не запитувати. А тепер ходімо вже. День взимку короткий, а ще стільки всього встигнути треба.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше