Біла орхідея

Розділ 4

Ранком я прокинулася о 6:00, прийняла теплий душ, одяглася в темно-синю сукню до колін вільного крою, та провела гребінцем по волоссю середньої довжини, кольору пшениці. Останніми штрихами було нафарбувати вії брасматиком, що я тут же швидко зробила та скористатися парфумами з ароматом бергамоту. На все я витратила рівно пів години і тепер оглядала у великому дзеркалі результати моїх старань. У своїй зовнішності мене все влаштовувало, але в моїй свідомості були присутні деякі хвилювання. Воно й не дивно, адже сьогодні я записана на співбесіду щодо роботи, сподіваюся, все пройде добре і мене візьмуть працювати у фірму. Головне правило: «Не вдарити обличчям в багнюку перед начальством».

- Яка ти гарна! – Зінаїда знайшлася тут, як тут, коли я ступила до коридору. – А нафарбувалася, - прискіпливо оглянула вона моє обличчя.

Я дещо вагаючись, здивовано підіймаю брови.

- У мене співбесіда на роботу, я повинна виглядати презентабельно, - потискаю плечами.

- Що за робота? – Примружилася Зіна.

- Маркетолог у компанії Бона Фід Стар.

Господиня примружилася ще дужче, обличчя стало задумливим, а погляд відсторонений.

- У них гарна репутація. Якщо ти потрапиш до цих братів – лотерейний квиток тобі забезпечений, - схвально хитнула головою вона. – Тобі пощастило арендувати житло в моєму районі, тому що фірма Царевичів знаходиться буквально на сусідній вулиці.

Я розширила очі від подиву.

- Справді? Вулиця Лозова 37 знаходиться поряд?

- Як бачиш, - невимушено потиснула плечами вона. – І візьми парасольку, вночі така злива була, я думала і будинок затопить. Вдень імовірність дощу теж велика, тому не промокни до нитки.

Мені так і не вдалося вчора познайомитися з Тамарою, вона не з’явилася вдома. Зінаїда сказала, що Тамарка час від часу робить щось подібне, зі слів господині можна було зробити висновок, що арендаторка просто намагається влаштувати особисте життя, тому іноді і пропадає ночами бог знає де.

Опинившись на вулиці, я першим ділом вступила в калюжу і тихенько вилаялася. Через маленькі краплини дощу довелося розпустити парасольку, видихнути і рішуче зробити перший крок.

Вулиці буквально тонули в дощовій воді, системи зливів не встигали виконувати свою функцію, тому прямо посеред дороги розлилося справжнісіньке озеро, мимо якого я саме зараз проходила. Я поспішала, бо боялася запізнитися, але далі трапилось те, чого я напевне не забуду ніколи. Мимо мене пронісся спортивний автомобіль і нажаль, я не встигла відскочити. Калюжа з-під його коліс миттєво омила мене ледве не до самої маківки.

- Ти що зовсім мозок втратив?! Совісті в тебе немає! – Волаю я вслід автомобілю розставивши руки, після чого повільно опускаю погляд на себе.

Моя сукня і осіннє пальто зіпсовані розводами багнюки. Відчай враз охопив мене, а на очі навернулися злі сльози.

- Прокляття, - приречено опускаю руки і чую чоловічий голос позаду мене:

- Деякі люди вважають якщо вони їдуть на Інфініті, то їм і море по коліна. Бісові мажори.

Обертаюся і помічаю в декількох кроках від мене такого ж самого забрудненого чоловіка, як і я, діловий сірий костюм котрого покрився брудними плямами.

- Вам також пощастило, як я бачу, - стискаю губи оглядаючи його штани. – Що будемо робити? – Підіймаю допитливо брови, хочу почути від нього раціональну відповідь.

Чоловік задумався.

- Ну… Я маю йти на лекцію, працюю вчителем філософії в університеті. А що на рахунок тебе?

- У мене співбесіда… - Я поглянула на ручний годинник. – Через 15 хвилин я маю бути у фірмі, на мене чекають.

- Ого, - зітхнув він. – В такому вигляді на працевлаштування з’являтися не доречно, що подумають люди? Особисто я повернуся додому щоб перевдягтися, а ти вирішуй сама, - смикнув він підборіддям і пішов у зворотньому напрямку.

Я розуміла, що шляху назад немає, я не можу зупинити час щоб збігати у квартиру та замінити забруднений одяг на чистий. До того ж, секретар в офісі попередила щоб я не запізнювалася, тому що чекати на мене ніхто не буде. На цій роботі ціниться пунктуальність та відповідальність, а конкуренція на вільне місце досить велика. Такий шанс випадає можливо один раз в житті, тому я не повинна прогавити його! Набираю повні легені повітря і швидко крокую у напрямку Бона Фід Стар, а про все інше я подбаю, коли буду на місці. Головне вчасно принести себе.

Будівля офісу представляла з себе скляний прямокутник темно синього кольору, як моя сукня, я навіть зрівняла кольори. Таємний знак долі чи просто так співпало? Високо задравши голову, я оцінювала архітектурну споруду в висоту приблизно 15-ти поверхового будинку. Мені не вірилось, що я можу працювати в даній компанії. Я так сильно замріялась, що раптом очі самі натрапили на фіолетову Інфініті, котра була дуже схожою на ту, яка омила мене багнюкою. Сціпивши зуби, прямую до припаркованого біля стін компанії автомобіля і зупиняюсь поряд. Точно, це та сама машина. Значить власник працює тут? Я знову піднімаю очі на будівлю офісу.

Дивлюся на годинник і розумію, що часу на роздуми не залишається зовсім, тому йду до дверей компанії, заходжу до середини, де мене зустрічає шокованим поглядом здоровенний наче шафа охоронець грізного вигляду.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше