Біла орхідея

Розділ 7

Перед моїми очима знову постає стіл і секретарша, котра займалася своїми справами, дехто з присутніх звернув на мене увагу, а Мая широко посміхнулася і підняла вгору великий палець.

- Я ще ні разу не бачила подібних вистав на працевлаштуванні, ти молодчина. Ти впевнена, що тобі потрібна саме ця професія? Акторське майстерство тобі б краще підійшло. Я ніби в театрі побувала, - білозубо скалилась вона.

Видавлюю вимушену посмішку та нерішучим кроком йду в сторону секретаря. Відкашлялась, коли зупинилась поряд, жінка підняла на мене очі.

- Проходьте до кабінету, вас очікують, - монотонно проговорила вона.

- Дякую, - бурмочу, повертаюся і дивлюся на двері не в силах зробити крок.

- Сміливіше, ніхто вас не вкусить, - підбадьорила мене секретарша.

Я обертаюся і бачу її щиру посмішку.

- А він… Тобто, Бажен… - Різко затинаюся і на мить прикриваю очі.

- Бажен Вікторович президент компанії, а Владислав Вікторович директор маркетингового підрозділу, якщо ви отримаєте посаду, він буде вашим керівником, - усміхнено повідомила вона.

Ох чорт… Тільки й пронеслося в моїй голові. Якщо мені пощастить працювати разом з ними, відчуваю, що солодощів мало буде, тому що Владичок може влаштувати мені «приємне» життя.

Понуро плетуся до кабінету і стукаю в двері, відчиняю та заходжу до середини. Перше, що кинулось мені в очі – це були величезні панорамні вікна, вже потім я помітила стіл в самому центрі та Бажена, котрий сидів у президентському кріслі, а поряд з ним біля вікна стояв Владислав тримаючи руки у кишенях ділових штанів чорного кольору. Обидва були серйозні і мені здалося, що в будь-яку мить в мене може влучити сліпуча блискавка.

- Я прошу вибачення за той інцидент, що стався… Мені дуже шкода, - лепечу максимально винним тоном поглядаючи на Бажена.

Владислав голосно хмикнув, але промовчав, на його устах грала лукава посмішка від якої у мене мурашки бігли по шкірі. Не звертаючи уваги на нього, хоча в мене чуттєво почали тремтіти коліна, я продовжила говорити до Бажена:

- Навряд чи тепер мені світить посада у вашій компанії, але все ж, я прошу вибачення за свою поведінку. Не буду вас затримувати… - Розвертаюся до дверей, хочу піти звідси.

- Куди ви? – Прямо мені в спину прилетіло запитання і я завмерла, потім обернулася.

- Ну як?.. Додому, - розгублено відповідаю.

Бажен нахмурився.

- А чому ви власне сюди прийшли? Для чого?

- На співбесіду, - я розгубилася взагалі.

- Значить ви хочете піти з нашої компанії так і не пройшовши цю співбесіду? – Бажен хоч і виглядав серйозним, але в його голосі почулася деяка насмішка.

- Так значить, у мене є шанс? – В моїх очах з’явився проблиск надії, а вираз обличчя Бажена говорив сам за себе. – Дякую вам, - радісно посміхаюся і беруся за ручку дверей вже готова повернути її і ступити в хол.

- Куди ви зібралися? – Насупив брови він.

Я знову завмерла.

- В хол, чекати своєї черги.

Почулося тяжке зітхання і Бажен мовив:

- Сядьте, я вас дуже прошу, - жестом, він указав на крісло напроти себе, тому я нерішуче подалася вперед і сіла на місце.

- Я не розумію, - мовляю тихо.

- Вам справді так сильно хочеться повернутися в хол і просидіти в черзі декілька годин? Не думаю.

- Особливо якщо врахувати, що я була останньою, - не стримую нервовий сміх. – Але мені здається це не чесним по відношенню до інших.

- Я буду вирішувати, що чесно, а що ні, - мовив він і швидко додав, - давайте сюди ваше резюме.

Починаю швидко порпатися в моїй сумці, діставати теку з документами, котра ніяк не хотіла вилазити. Бажен кинув на Влада стомлений погляд, чекаючи доки я впораюся зі своєю задачею.

- Вам допомогти? – Запитав Бажен і я зніяковіло підіймаю на нього очі.

- Ні, дякую, - дістаю теку, моя сумка падає і майже весь вміст вивалюється на підлогу, чую як тихо сміється Влад і червонію від сорому наче стиглий томат. – Прошу вибачення, - бурмочу і злізши зі стільця починаю збирати речі.

- О господи, - протяжно мовляє Влад спостерігаючи за мною. Під його пильним поглядом в мене взагалі все валиться із рук.

- Ваше резюме! – Підвищив голос Бажен.

Різко підриваюся та роблю крок до столу, але спіткаюся і ледь не падаю, коли ремінь від сумки зачепився за мою ногу. І як він туди потрапив взагалі? Хапаюся за стіл, притримуючись руками від падіння, доки це роблю мимохідь кидаю погляд на Влада, той тре обличчя для того щоб не засміятися вголос.

- Оце так, яка цікава у нас виходить сьогодні співбесіда, раніше такого я не бачив. Вітаю моя чарівна леді, вам першій вдалося мене вразити, - посміхається Влад.

Намагаюся не звертати на нього увагу і протягую теку Бажену, потім присідаю та починаю складати речі які залишилися валятися на підлозі назад до сумки, руки страшенно тремтять від сорому. Підіймаю сумку і сідаю у крісло.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше