Біла орхідея

Розділ 11

Ранком я прокинулась напрочуд бадьорою, але через 5 хвилин сонливість почала долати мене, тому довелося прийняти крижаний душ щоб хоч трохи підбадьоритись. Потім довго ламала голову: чорна облягаюча спідниця до колін чи джинси вільного крою? Вибір пав на перший варіант. До спідниці я підібрала вільну блакитну блузку з глибоким декольте та легкий шарф. Через 2 хвилини передумала і закинула шарф назад до шафи. Зв’язавши волосся в тугий, високий хвіст та підмалювавши губи персиковою помадою, виходжу з кімнати.

- Азалія, ти вже йдеш? – Почувся з ванної кімнати голос Тамари, а через секунду її обличчя показалося із-за дверей.

Я вагаюся.

- Ну, мені вже якби час, тому… Так, я вже виходжу.

- Доки ти ще нікуди не втекла, допоможи мені: принеси з моєї кімнати великий рушник. Ти знайдеш його в шафі на самій верхній полиці, - попросила вона.

- А що сталося з рушником котрий ти залишила у ванній? – Підіймаю брови.

Тамара закотила очі і пошепки мовила:

- Ним випадково скористалася Зінаїда, думаю вона просто переплутала. Я доторкнулася, а він вологий.

- Який жах, - мовляю і швидко плетуся в Тамарину кімнату, відчиняю шафу, дістаю рушник і виходжу в коридор.

- Дякую, ти просто мене врятувала. Гарного тобі дня! - Підморгнула вона і заховалась за дверима.

- Немає за що. Тобі теж, - бурмочу, одягаю пальто і виходжу з квартири.

***

Хоч дощу вже й не було, вулиця все рівно ним пахла. Яскраве сонце відбивалося від вологої дороги та сліпило очі, викликаючи сльози. Коли я зайшла на територію компанії, на стоянці я не помітила Інфініті Влада, а це означало, що він ще не приїхав, тому я зітхаю з полегшенням. Біля входу в офіс мене зустрів той самий охоронець, котрий був вчора, як мені стало відомо після співбесіди - його звати Тимур. Привітно посміхаюся йому і бажаю доброго ранку.

- Твій пропуск Азаліє, його зробили ще вчора, - він вручив мені пластикову картку з моїм іменем та фото.

- О, спасибі. Потрібна річ! – Трясу пропуском в повітрі, посміхаюся і йду в сторону ліфтів. – Ранок добрий Лілю! – Вітаюся з дівчиною, яка сидить на ресепшені.

- Чудово виглядаєш, - посміхнулася мені вона.

- Дякую!

Відділ маркетингу розміщувався на сьомому поверсі, мені ще не довелося там побувати. Марта, одна із працівниць компанії, повинна була провести мені інструктаж та все тут показати.

Виходжу з ліфту і уявлення не маю куди далі йти. Збираюсь з думками і роблю вибір в сторону правого крила, сподіваюся, що я правильно вгадала і моя інтуїція приведе мене в вірному напрямку. Але інтуїція підвела. Переді мною виникли скляні стіни кабінетів, котрі збалансовано розміщувалися поряд один з іншим. За стінами були люди, кожен займався власними справами: хтось бігав з паперами в руках, дехто висів на телефоні, були й ті, що сиділи за комп’ютерами щось зосереджено розглядаючи в моніторах. Звертаю увагу на найближчий кабінет де знаходились четвірка молодих хлопців і постукавши, відкриваю двері.

- Доброго ранку, - вітаюся.

Хлопці припинили бадьору співбесіду і поглянули на мене.

- Привіт, - мовив платиновий блондин і посміхнувся, його пофарбоване волосся сріблястими переливами грало на сонці, коли він ворушився. – Чим можемо допомогти?

Я помітила, що на одній із стін висить інтерактивна дошка, а в іншому кінці кабінету знаходиться ввімкнений проектор. Я розумію, що завадила їм вести дискусію на тему проекту над котрим вони працювали.

- Я вибачаюсь, що відволікаю, але думаю ви можете мені допомогти. У мене сьогодні перший робочий день і мені потрібна Марта, не знаю, як її прізвище.

- О, ти новенька. Раді вітати в нашій дружній команді, - блондин зліз зі спинки крісла на якому сидів. – Мене звати Костя, а це Денис, Толя і Рома, - вказав він на трьох хлопців.

- Рада знайомству, я Азалія.

Костя швидко підскочив до мене і врівноважено жестикулюючи руками, заговорив:

- Виходиш звідси і йдеш в напрямку ліфтів, там буде крило схоже на це. Зайдеш туди і запитаєш Марту, ти впізнаєш її по зеленому, короткому волоссю.

Дякую хлопцям за допомогу і плетуся туди звідки прийшла. Блондин Костя виявився правим, ліве крило було майже точнісінько таке саме, просто на цьому боці вкінці залу сиділа за точно таким самим столом секретарша, як біля кабінету Бажена, але ця була набагато молодша і красивіша, з пишними формами.

Помічаю якусь дівчину, яка вела телефонну розмову через блютуз та паралельно клацала щось на планшеті і підходжу до неї.

- Привіт, ти не підкажеш: де я можу знайти Марту?

Дівчина мовчки ткнула пальцем на один із скляних кабінетів і як ні в чому не бувало продовжила спілкування. Дивлюся туди і в мене відпадає щелепа – за столом сидить жінка з зеленим волоссям, як і говорив Костя. Я очікувала побачити дівчину десь мого віку, але їй було приблизно років 50, не менше. Прочищаю горло і рухаюсь у напрямку дверей, стукаю. Жінка підняла голову, уважно придивилася і жестом запросила увійти.

- Доброго ранку, ви напевне Марта, емм?..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше