Історія №5. МАМА ХВИЛЮЄТЬСЯ (1)

Анна боїться засмутити маму. У мами нервова робота, проблеми з серцем і ще більше проблем з Анною. В Анни ж не те, щоб проблем не було, просто про них вона не розказує. Адже боїться засмутити маму.

Головна проблема мами, пов’язана з Анною, полягає в тому, що за неї, Анну, треба хвилюватися. За неї треба перейматися щоразу, коли вона пізно повертається із занять. Щоразу, коли затримується дотемна з подругами. Тим паче, щоразу, коли Анна кудись їде чи просто перебуває у місці, про яке мама нічого не знає.

Головна проблема Анни, пов’язана з мамою, полягає в тому, що у мами більше нікого немає. А коли виявляєш, що у когось немає нікого, крім тебе, доводиться ставати всім.

Анні важко бути всім для мами, вона злиться і психує, а коли здають нерви, замикається у своїй кімнаті і голосно думає (так, щоб мама не чула і не засмучувалася), за що їй таке покарання – терпіти цю занадто велику любов. В такі моменти Анна зі злості міркує про те, що любов – це той самий егоїзм, тільки з іншого ракурсу. Коли любиш когось і хвилюєшся, кажеш: «Я не переживу, якщо з тобою щось трапиться». Буває, що ключові слова тут - «з тобою щось трапиться», а буває, що ключове - «я».

Я не переживу, як я без тебе буду, я не зможу без тебе. Анна думає, що такими фразами виправдовуються тільки егоїсти. Тож коли один хлопець обіймає її й каже: «Що б я без тебе робив?..», Анна віджартовується: «А що б я робила, якби мене не було?». А тоді йде, не дочекавшись його слів про те, що без неї він зовсім нещасний.

У Анни стійка непереносимість любові і піклування. Вона не любить, коли її люблять аж занадто. Вона ненавидить, коли про неї турбуються. Ще більше вона ненавидить, коли її жаліють.

Тому Анна намагається не хворіти і не потрапляти в неприємності. Вона приховує, коли застудилася, і не каже, що зі шлунком знову проблеми.

Анну турбує одне питання – як їй у майбутньому вирізнити справжню любов з-поміж всього того, що під неї може замаскуватися? Приміром, якщо про тебе турбуються – як знати, що турбуються дійсно про твоє самопочуття чи здоров’я, а не про те, яким стане власне самопочуття чи здоров’я, коли з тобою щось трапиться.

Приміром, якщо заради тебе жертвують власними амбіціями, статком чи планами, тебе ж прирікають на довічне несення найважчого вантажу у світі. Хіба є щось важче за тягар від усвідомлення, що мусиш бути вартим жертви, принесеної заради тебе?

Чим взагалі вимірюється сила любові? Оцією жертовністю? Самовіддачею? Чомусь Анні здається, що найкращий показник любові – залишити людину у спокої. Якщо любиш, просто дай своєму об’єкту любові цілковиту свободу у виборі страв на обід, вбрання для вечора і шляху, яким йому йти по житті.

Анна в такі моменти думає, що їй простіше було б без любові – не доводилося б виправдовуватися, приховувати свої проблеми і хвилюватися про те, що за неї хвилюються.

Ще Анна думає, що інколи власні бажання неможливо відрізнити від тих, які тобі нав’язали. Та не інколи, завжди неможливо. Щасливі ті, в кого виходить випереджати бажання інших. Бо ж насправді не вийде так прожити, щоб на тебе не тиснули чиїйсь бажання. Завжди від тебе чогось хочуть. Хочуть, щоб ти гарно вчився. Хочуть, щоб вступив в університет. Хочуть, щоб одружився. Хочуть, щоб народив дітей. Потім хочуть, щоб твої діти народили дітей. Вимоги продовжуються до самої смерті. Врешті зафарбовуєш сивину і думаєш: «От з’являться внуки, то сусіди, знайомі, далекі родичі потішаться і перестануть хотіти від мене всього». А ні – врешті-решт від тебе хочуть, щоб ти нарешті помер. Бо, чорт забирай, діду-тату-мамо-бабусю, дістали.

Словом, не виходить прожити так, щоб від тебе чогось не хотіли. Щасливі, мабуть люди, від яких нічого не хочуть. Чи ж є такі на світі? Анна зустрічає цю думку з сумом і одночасно полегшенням. Із сумом тому, що вирватися з замкнутого кола не вийде. З полегшенням, бо не одна ж вона така. Всі так живуть. Від усіх чогось хочуть.

- Доню, йди поїж щавлевого борщику, - кличе мама з кухні.

Анна приречено йде на кухню, бо якщо не поїсть, мама турбуватиметься. Йде попри те, що останнім часом шлунок болить від кислого (звісно, вона ніколи цього не скаже мамі). Йде попри те, що не голодна – з’їла здоровенний гамбургер у забігайлівці після пар (теж не скаже). Йде попри те, що не хоче нікуди йти, навіть на кухню за кілька метрів (як ви вже здогадалися, і цього не скаже).

Анна не скаже, бо мама хвилюватиметься. Краще вже їй самій якоїсь перетерпіти біль у шлунку, ніж потім з тим же болем ще й заспокоювати маму, яка нервується і плаче, бо Анні болить шлунок.

Анна думає, що вона все робить правильно.