Історія №7. ДУБ СОНОМА (1)

Він постукав у двері Назара, щоб попросити кави. Банальне таке прохання, як йому здавалося. Бо що робити, коли дванадцята ночі, супермаркети закриті, а спати не хочеться? Терміново потрібно випити кави і не спати далі.

Тим паче, сусід теж не спить. Це чути з надто гучних кроків і періодичного гуркоту за стіною – Юра уявляє, як Назар зі злості чи відчаю копає стілець і, може, навіть перекидає стіл.

Юра приходить просити кави, а натомість каже:

- Допомогти полагодити?

Вони лагодять удвох посеред ночі стола і стільця. З молотком, звісно, Юра. Сусіди не йдуть сваритися через гуркіт, і це Юру чи то насторожує, чи то обнадіює.

Назар вже дмухає на почервонілий палець і бубнить щось про те, що пальцями вміє тільки писати ноти.

Юрі свербить язик запитати:

- Невже тільки це?

Він прикушує губу і не запитує.

Юра доремонтовує стільця і стола сусіду, а тоді заглядає у його темні очі, згадує про каву і каже:

- Зробиш мені кави? Зранку, - мить мовчить, а тоді додає: - Але спочатку, може, віскі?

Назар робить йому каву зранку. Він кілька хвилин топчеться на місці, вагаючись, чи йти будити Юру. Доки Назар думає, сонне лице Юри всовується у двері.

- Доброго ранку! - кидає він, і з напівзакритими очима йде до столу на запах кави.

Назар не знає, що взагалі казати. Вибач, чувак, я зовсім нічого не пам’ятаю, ми ж нічого не витворили? А взагалі мені вчора було кепсько, тож якщо раптом щось, вибач. Проїхали, лишімося друзями, чи ні, краще сусідами – такими, які не пам'ятають імен одне одного і здогадуються, що інший ще живий-здоровий тільки почувши шарудіння за стіною? Чи, може, сказати щось на кшталт: я завтра їду, і взагалі у мене невиліковна хвороба/скоро весілля/погана карма, словом, прощавай, а тоді до кінця життя обачливо роззиратися, щоб не перетнулися з Юрою на сходовій клітці, і взагалі вдавати, що не живеш тут? Що в таких випадках говорять?

Доки Назар вагається, Юра починає розмову першим.

- Не хвилюйся, все ок. Забули-проїхали. Всяке буває. Я не збираюся тебе діймати. Поп'ю кави і піду собі.

Назарові відлягло. І разом з тим якось образливо. Бо чого це він, цей Юра, цей блідолиций, сухоребрий з прокурором голосом Юра все отак сам вирішив. Назар вдивляється у його лице і бачить там смертельну втому. З самого ранку. Так ніби він вночі переорав поле у два гектари, а не займався кох... Тобто, се… Чорт забирай, чим же вони вчора займалися?! Назар сам себе перебиває і обурливо цитькає на себе подумки. Та так, що мало не хлопає пальцями по губах – яким ще кох... Максимум, се…, Назаре, якщо і той був. Не те, щоб для нього подібне в диковинку, але отак з кимось, чиє ім’я тільки вчора й дізнався… Однак, Юра. Він був якимось занадто підхожим для цієї ночі, поламаного столу і музики, яка не писалася.

Не писалася, бо Назару хочеться творити речі, які популярний рок-бенд зіграє на «Медісон-сквер-гарден»[1] чи в «Токіо Доум»[2]. Таке хочеться писати, а не чергове примітивне туц-туц для чергової примітивної провінційної кралі, яка вважає себе великою зіркою і з задертим догори носом завтра вирушить виконувати його «хіт» в найкращому випадку – у місцевому оперному, в гіршому – у клубі райцентру Іванків.

Назар думає все це, прип'явши погляд до губ Юри і не помічаючи, що той вже допив каву.

- У мене щось з губами? – в’їдливо запитує Юра, скошуючи ті самі губи так, що Назару хочеться взяти їх і поці… Тобто, вкусити. Чи вдарити. Словом, щось зробити, щоб Юра так не усміхався.

Назар намагається викинути дурниці з голови і трусить тою самою дурною головою з боку в бік. А тоді, прийшовши до тями, нарешті каже:

- Мені час на роботу збиратися.

Юра мовчки сунеться до дверей, абияк натягає пошарпані кросівки, навіть не згинаючись, щоб зашнурувати їх, і вже переступивши поріг, кидає:

- Матимеш час, заходь на пиво. Кави не пропоную.

Назар знає, що не матиме часу. Тобто, не матиме часу на пиво і Юру. Бо це все взагалі непорозуміння, яке треба забути, викреслити, запити чимось міцноалкогольним і з кимось поговорити. Чи то пак, помовчати, бо не дуже то й розкажеш. Назар уявляє, як він розказує все своєму другові Денису, той бридливо кривиться, а потім місяць обходить Назара десятою стороною і погоджується зустрітися тільки впевнившись, «що ця дурня пройшла, і тебе більше не потягне на хлопчиків». Денис напівсерйозно-напівжартома кине: «Я занадто дорожу своєю дупою» і розвертатиметься до Назара тільки лицем, на крайній випадок у профіль. Назар давно вибив би з Дениса весь цей гомофобський ідіотизм, але з Дениса не виб’єш. Денис не любить ЛГБТ, феміністок, азіатів, лівих, правих і таксистів. І як Назар може з ним дружити?!

Назар вже звик, тому розуміє, що йому підходить лише варіант забути, викреслити і міцноалкогольним запити.

Юра знає, що Назар не матиме часу і бажання для пива. Тим паче, для пива з ним, Юрою. Та й у нього самого нема часу. І взагалі – йому самому на все начхати.

У нього ось теж проблеми є. Відповідальність є. Сьогодні треба навідати племінницю. Після смерті брата він обіцяв, що кожної суботи приноситиме їй солодощі. Софійка дуже любить халву. Брат теж любив. Вони удвох з Юрою ще малими брали по великому шматку халви, по ще більшому шматку хліба і по горнятку свіжого, щойно з села, молока. Вони сідали на підлозі у кутку кухні, доки мама не бачить, бо за столом їм не подобалося, і їли халву з хлібом – так її на довше вистачало.