Благе діло гріх

Історія №1. БЛАГЕ ДІЛО ГРІХ (5)

Те, що Сильвія збрехала вісім разів, на думку отця Валентина, не такий вже й тривожний дзвіночок. Можливо, навіть навпаки – діло кудись рухається. Не в ліпшому напрямку, звісно, рухається, але якщо вдалося посунути вліво, то вийде і вправо.

Сильвія збільшення кількості брехні хорошим знаком не вважає і дуже корить себе за мимовільно майже сказане «скучаю». Звісно, вона не скучає за Артуром ні коли він близько, ні коли він далеко, ні коли його взагалі нема. Інколи Сильвії сняться сни, що Артура немає. Тобто, не сни, в яких його немає, а сни про реальність, у якій Артура не існує взагалі. Можливо, в цій реальності у вирішальний момент батьки Артура щось зробили не так, і через дев’ять місяців не сталося рівно нічого. Або ж просто того вечора Сильвія на півдорозі передумала, пішла з подругою в іншу кав’ярню і розминулася зі своїм майбутній чоловіком. Так чи інакше, у цій реальності Сильвія нічого не знає про існування Артура, і ніколи його не зустрічала.

Вона не скучає, але живеться їй без нього, по правді, у таких снах паскудно. Тобто, на перший погляд нормально живеться, якщо не знати, що може бути краще. Однак, Сильвія має з чим порівняти. Коли вона прокидається і порівнює своє життя у сні без Артура з реальним життям, прикрашеним його присутністю, то завжди надає перевагу другому варіанту. В такі моменти вона корить себе менше, і їй навіть легше стає брехати. Сильвія, звісно, злиться на себе за такі зіставлення, але що поробиш – щоб вибрати краще, необхідно опускатися до цієї паскудної процедури – порівнянь.

Тому Сильвія нарешті вирішила вирішити. От прямо сьогодні, коли Артур повернеться з роботи, вона знайде соту причину для зради і нарешті здійснить задумане.

Артур повертається стомленим. Він стомлений через робочий день, потрачений на розбірки з колегами на тему того, який відділ має взятися за виконання завдання від керівництва. Стомлений через півторагодинне стояння у корках. Ще Артур стомлений поганою погодою і не менш поганими передчуттями, які останніми днями його турбують.

Сильвія зустрічає чоловіка фактично на порозі – вона повернулася з роботи хвилиною раніше. Перше, що вони роблять, не змовляючись і не встигши обмовитися жодними словами, крім скупих «привіт», це обіймаються. Скільки б собі не брехала (і скільки б не брехала Артуру, звісно), Сильвія обійматися любить. Особливо, обійматися з Артуром. У нього в обіймах занадто затишно, щоб хотіти кудись ще.

Вони йдуть на кухню готувати разом вечерю і обговорювати день. Сильвія готується вислуховувати про все, що сьогодні поганого трапилося в Артура на роботі. У нього є ця маленька звичка – скаржитися. Сильвія ненавидить цю рису в людях, і вже давно занесла її у список приводів й причин, через які може зрадити Артуру. Більше, ніж схильність до скарг, Сильвія ненавидить тільки панікерство і безвідповідальність. Артур зовсім не безвідповідальний панікер, тому вона терпить.

Артур скаржиться на колег і дорогу. Насправді йому не так вже і дошкуляють усі ці дрібні проблеми, але він з тих людей, які люблять, коли їх жаліють і коли співчувають. Сильвія подібне ненавидить теж. Десь одразу після скарг. Оскільки жаліти когось вона ще здатна, то гладить Артура по голові, як завше, і дивиться співчутливо. 

- Уявляєш, - говорить Артур. – Вони таки змусили мене писати той звіт! Хоча мій відділ тільки один договір підготував…

Далі Сильвія не слухає, лише, за звичкою, киває головою, мовляв, так-так, бідненький, співчуваю-співчуваю, які там у тебе всі мудаки. Вона думає про те, що наближаються чергові державні вихідні і можна було б кудись поїхати. Далеко не заїдеш, звісно, маючи лише три дні, але можна хоча б в столицю махнути чи в гори.

- То як гадаєш? – питає Артур наполегливо, висмикуючи Сильвію з її думок.

- А сам ти до чого схиляєшся? – відповідає вона по інерції.

- Не знаю… З одного боку, то не дуже перспективна затія, але інколи ризик окупається.

- Тоді ризикни. Хто там казав, що краще шкодувати про зроблене, ніж про незроблене?

- Думаєш?

- Угу!

Сильвія не знає, на яку затію щойно підбила чоловіка. Чесно кажучи, їй це не дуже цікаво. Вона впевнена, що нічого поганого Артур не зробить. Сильвія довіряє своєму чоловікові рівно настільки, щоб не турбуватися про нього за жодних обставин і попри будь-які ідеї, які у нього з’являються. Інші жінки зацокали б язиками чи навіть покрутили б пальцями біля скроні, мовляв, геть дурна – ось так за чоловіком не дивитися, не контролювати і кожен крок не узгоджувати (його крок, звісно). Та Сильвія вперто вважає, що не повинна обмежувати свободу й ідеї Артура: це звучить пафосно, але вільна пташка завжди повертається у своє гніздо, ув’язнена рано чи пізно захоче вирватися з клітки.

Артур знає, що Сильвія не знає, що саме щойно порадила йому. Знала б – зачепила б його погляд своїм і вперто сказала б: «Нізащо». Вона рідко перечить йому чи переконує чогось не робити, ще рідше по-начальницьки забороняє. Артур просто скористався моментом, відчувши, що дружина зараз не тут. Точніше, хотів перевірити, наскільки нудно і нецікаво стало з ним Сильвії. І зробив висновок – рівно настільки, що вона перестала слухати, коли він говорить про власний бізнес і переїзд у інше місто. Звісно, Артур не піде на жоден ризик і на жодну сумнівну затію не підпишеться, але це його зараз турбує менше, ніж те, чому Сильвія його не слухає.

  Насправді він знає, що Сильвія слухає його рідше, ніж йому хотілося б. Ще він знає, що в неї є вже майже сотня причин для чогось важливого. Якось вона шепоче у напівсні «причина дев’яносто сім», коли він плутається пальцями у її волоссі і цілує біля вушка. Артур не наважується розпитати, що це за дев’яносто сім причин, бо побоюється і якимось чуттям вловлює, що такого краще не знати. Тільки одного разу він запитує у Сильвії:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше