Історія №1. БЛАГЕ ДІЛО ГРІХ (6)

Сильвія приходить до Марка замість того, щоб навідати подругу, як сказала Артуру. Цей візит можна було б назвати спонтанним рішенням, якби перед тим Сильвія не вагалася місяцями і не шукала сто причин для зради. І якби перед тим Марк кілька місяців не завалював її повідомленнями з цілком недвозначним змістом.

Марко чекає її з дешевою пляшкою «Шабо», і Сильвія думає, що от краще б цієї пляшки взагалі не було – їм зовсім ні до чого фальшива атмосфера побачення. Вона ж знає, що він просто хоче швидше переспати з нею – він терпить роками, натякаючи на свою нетерплячку слизьким і вульгарним фліртом. Сильвія майже зневажає цього чоловіка, бо зараз вона зрадить тому, з ким її поєднав закон, а він зрадить тому, з ким поєднаний кров’ю. Кров же важливіша, виправдовується перед собою вона.

- Краще без цього, - каже Сильвія, коли він збирається відкорковувати вино.

- Гаразд, - погоджується Марко і відставляє пляшку.

Він підходить впритул і нахиляється до її шиї. Його губи вогкі і слизькі. Сильвії видається, що два равлики прокладають на її шкірі якийсь свій, лише їм відомий маршрут. Але Сильвія рада, що ці равлики на її шиї, а не на її губах. Вона задумала зраду, та поцілунки у її плани не входили. З якихось невідомих шарів підсвідомості на поверхню виривається фраза, невідомо де, коли і за яких обстави почута, але точно не придумана власними потугами. Шльондр не цілують. Марко не цілує її, бо має за шльондру? Чи це сама Сильвія такою себе вважає і тому телепатично навіяла йому думку не цілуватися?

Руки Марка стискають її талію, і Сильвія почувається у лещатах.

- Ти така гаряча, - каже він, і звучить це так банально, що Сильвія шкодує, що не взяла беруші, у яких часто спить.

Їй хочеться відповісти щось на кшталт «обережно, не обпечися». Але така думка виявляється ще банальнішою, тож Сильвія, не зважаючи на непідхожий момент, ставить собі питання, чи існують беруші, здатні заглушити звук власних думок.

Вона не робить нічого, щоб бути гарячою. Вона навіть майже не рухається, стоїть посеред кімнати і терпить дотики, чи точніше, жмакання.

Стіни кімнати видаються Сильвії насупленими, і в якийсь момент вона виразно бачить, як вони штовхаються, не поділивши кутів. Вікно надуває щоки – певно, з того боку вдирається вітер, а стеля сичить і погрожує, що от-от зірветься. Вона зірветься, і тоді обом кінець, думає Сильвія.

Вона закриває очі і думає, що думає щось зовсім неналежне для такого моменту.

Равлики опускаються нижче, застрягають у ямочці між ключицями, і Сильвія вирішує їх визволити, відволікши запитанням.

- Ти чому зі мною хочеш?

Марко піднімає голову, дивиться трохи здивовано, але відповідає без долі сумніву:

- Мені завжди хочеться мати те, що є в Артура. Так з дитинства повелося.

Сильвія киває, мовляв, ясно, все, більше питань немає.

- А ти чому?

- Я просто… - вона замовкає, не знаючи, що відповісти.

Дійсно, чому вона?.. Через те, що бреше Артурові? Ні, так брехні тільки побільшає. Через те, що бракує адреналіну? Теж ні, Сильвія періодично виплескує його у фітнес-центрі, за кермом, у сварках з мамою. Може, через те, що їй щось не подобається у ліжку? І це не зовсім: щось подобається, щось не подобається – цілком нормальна, постійно застосовувана практика у всіх сферах життя, в тому числі й у сексі. Так, щоб все подобалося, не буває.

Сильвія не може пригадати, для чого почала все це, але щось муляє її думки як камінчик муляє п’ятку у черевику так, що доки не витрусиш, не заспокоїшся. Раптом вона пригадує і витрушує.

- Точно! Я тому… тому, що вина додає стимулу. Так пише у біб…

Сильвія запинається, пригадуючи, що дізналася це від Артура.

- Ясно, - каже Марко, знизує плечима і нахиляється до її шиї, щоб повернути равликів на їхній шлях, і вже майже зробивши це, шепоче: - Ми додаватимемо тобі стимулу часто і багато…         

- Зажди.

Сильвія відштовхує Марка і робить крок назад.

- Ти хочеш не тільки сьогодні, зараз, а й колись потім? Тобто, ще? – запитує вона.

- Чому б і ні? Чому б не повторювати періодично те, що обом подобається?

Він нахиляє голову трохи вбік і серйознішає, помітивши якийсь сумнів в очах Сильвії.

- Ти думала, це на один раз і все?

- Я не знаю, що я думала і чим я думала, - відповідає Сильвія чесно.

Вона сідає на диван, який вчасно опиняється якраз позаду.

- Ти чув коли-небудь про острів Фазанів?

- Острів Фазанів? – перепитує Марко. – До чого тут якийсь острів?

- На одній річці є такий острів. З одного боку річки – Іспанія, з іншого – Франція, а острів Фазанів у спільній власності. Він півроку належить Іспанії, півроку – Франції. Там ніхто не живе, але кожні шість місяців адміністрація змінюється… - Сильвія запинається, а тоді піднімає очі на Марка і шепоче: - Я не хочу бути островом Фазанів.

На обличчі Марка з’являється незадоволена, нетерпляча гримаса.