Розділ 10

Повернення

Все тіло немов горіло вогнем. Цікаво, чому?

А, ну так.

Її ж кидали по всьому міні-стадіону, мов ганчірну ляльку, доки вона не вирубилася. Діана скривилася. Оце «розвагу» придумав Богдан… Діана не могла зрозуміти, що відбувається, коли ті дивні роботи стали нападати на неї. А виходить, це вони хотіли протестувати свій новий винахід.

Діана намагалася відбиватися від роботів, що нападали, але все було марно. На них вогонь не діяв, схоже, вони були зроблені з того ж матеріалу, що й браслети. Тож довелося тікати, ухилятися. Але це довго тривати не могло, Діана знесилилася…

Дівчинка сіла на ліжку. Треба скоріше вже тікати звідси. І розповісти усім про цю зброю. Якщо Богдан створить армію з них, то буде непереможним… Тож, цього не треба буде допустити.

Діана сіла напроти свічок й почала тренування. Все тіло було в синцях, але вона намагалася не зважати на це. Тепер зосередитися на свічках було легко, адже навчитися керувати вогнем думкою стало її головної ціллю.

До вечора дівчинку ніхто не чіпав. І наступного дня теж. Діана цілими днями сиділа й намагалася запалити свічку. А ось наступного дня знову явився Богдан й повів на міні-стадіон. Знову тестували роботів… Діана усіма силами намагалася уникнути ударів, але не вдавалося. Тепер залізні люди стали, здається, швидшими та вправнішими.

Тоді знову два дні відпочинку. За цей час синці не встигали загоюватися. Але цього разу Діана ще й коліно подерла. Та дівчинка не зважала на все це, не зважала на біль. Її головна ціль – запалити свічку.

Темно. Холодно. Перед нею стоять три свічки. Цікаво, скільки вона вже намагається їх запалити? Тиждень? Два? Діана вже перестала рахувати дні – це стало неважливим. Єдине, що залишилося важливим – запалити свічки.

Діана дивилася на них, подумки передавала енергію. Але, схоже, мимо. Вона намагалася точніше передати енергію, в одну точку. Це було найважчим.

А раптом – легкий спалах.

Здалося? Невже свічка спалахнула легеньким вогнем? Чи це вже Діані ввижається від перевтоми? Вона продовжила своє заняття.

Тоді знову спалах. Якусь секунду свічка горіла – Діана була впевнена в цьому. Тоді ще раз. І ще. Потрібно краще сконцентруватися. Спробувати «тримати» цю енергію в одному місці.

Свічка знову загорілася. На кілька секунд. В Діани серце шалено затріпотіло – вдалося! Варто спробувати запалити блакитний вогонь. Так само, як і на долоні. Діана не могла повірити своїм очам – гнітик на свічці спалахнув блакитним!

Дівчинка втомлено відкинулася на ліжку. Якщо вдасться протримати вогонь ще кілька секунд, то далі він сам горітиме. Свічка запалиться. А тоді треба буде навчитися ним керувати. Як там казала пані Катрина? Запалити дві, що скраю, не чіпаючи середньої? Одночасно. Завтра обов’язково спробує, а зараз пора лягати спати.

За кілька наступних днів Діана мала все кращі й кращі успіхи. Не зважаючи на «розваги» від Богдана, вона продовжувала тренуватися. Тепер Діана змогла спокійно запалювати свічки в будь-якому порядку. Робила так, щоб вони спалахували по черзі, щоб горіли дві збоку. Навіть навчилася запалювати свічку справа - жовтим, середню – оранжевим, а зліва – червоним вогнем. А тоді робила весь блакитним. Після цього керувати вогнем подумки було так само легко, як і руками. Діана собі спокійно лежала на ліжку, проводячи поглядом вогонь, що літав по всій камері. Також навчилася просто запалювати вогонь у повітрі, робила ним різні візерунки. Але нікому не показувала, чого навчилася, коли захищалася від роботів. По-перше, це було безглуздо, а по-друге, нема чого Богданові знати про її нові можливості.

Але Діана помітила, що керувати вогнем стало набагато легше, ніж раніше. Певно, пані Катрина мала рацію, коли казала, що Діана не достатньо добре контролює вогонь. Тепер Діана розуміла це. Зараз їй було набагато легше ним керувати. Здавалося, неначе вогонь став… сильнішим?

***

Богдан сидів у своєму кабінеті, уважно вислуховуючи чоловічка-гнома.

– То як Вам такі пропозиції? – запитав чоловічок під кінець своєї розповіді.

– Непогано, – кивнув бос. – То кажеш, нашим людям подобаються такі… вистави?

– Так, вони просто в захваті.

– Тоді передавай їм ці справи, – Богдан дав чоловічкові якісь папери. – Якщо виконають усе чудово, то будемо частіше влаштовувати «шоу». А, ще одне. Ось це діло, – Богдан дав ще один папірець, – передай двійні.

– Так, добре, – кивнув чоловічок.

Він вже збирався встати, як раптом двері різко відчинилися. До кімнати влетіла дівчина, що доглядала в’язнів у темниці.

– Інго, я ж просив тебе… – почав було говорити Богдан, але дівчина його перебила:

– Вона зникла. Володарка блакитної квітки.

Її обличчя було занепокоєне, лице червоне від швидкого бігу сюди, очі сердито блискали. Від новини чоловічок-гном назад сів на стілець, а Богдан ледь не вдавився чаєм. Бос різко підскочив зі свого крісла.