Блакитна квітка

Епілог

Перед очима промайнуло все життя. Починаючи з дитбудинку. Діана знову відчула, як то було, коли над нею знущалися діти, відчула самотність та дружню підтримку з боку Яни.

Далі втеча. Ліс… Портал, сім’я… Усе так раптово, що важко зрозуміти. Важко повірити, здається, що це все неправда, сон…

Люблячі мама з татом, які не втрачали надії на повернення доньки. Брат та сестра, які одразу для Діани стали рідними. Дід Павло, що розповів Діані про її дар… Подорож до ЦАПу, нові друзі: Ліна та Ян.

Приїзд пані Катрини. Виклик посла… Як вдало тоді підмітив Ян: це був песол. Бесіда з Катриною, зарахування до її приватної школи. Знайомство з Романкою, Ніком… День Вогню, Емелі та Люсі… Навіть це пригадувати було приємно. Хоча, трохи болісно. Було таке відчуття, ніби Діана бачить ці кадри востаннє.

Признання пані Катрини. Діана почувалася щасливою, коли дізналася всю правду. Хоча її було важко переварити. Та ще й Яні треба було все пояснити… Але яке щастя, що вся сім’я нарешті була разом, в мирі та злагоді!

Закінчення війни. Мир. Які ж тоді всі були щасливі!

День народження. Вперше з рідною сім’єю.

Приїзд Матвія. Щаслива Яна, хоча трохи спантеличена. Діана відчувала й себе щасливою, коли Яна так почувалася!

Орден… Раптове прибуття Степана Даниловича та його розповідь поставила усіх з ніг на голову. Тоді ще й раптове викрадення Ромки, а потім і Діани… Ув’язнення в їх темниці було просто жахливим. Але Діана рада, що нарешті навчилася подумки керувати вогнем, що змогла вибратися самотужки.

А тоді спеціальна розробка плану перемоги над Орденом…

Кадри з її життя минали перед очима. Діана посміхалася.

Вона побачила поле лілій. Усі цвіли, тяглися до сонця. Але блакитної не було. Вона лежана на сирій землі, вирвана з корінням. Діана побачила, як хтось підійшов та забрав в’янучу квітку. Лиця цієї людини дівчинка не розгледіла, лиш бачила, як вона поклала квітку в якусь ємність з водою… Дбайлива людина. Цікаво, а це вона власник цього поля квітів? Діана вже хотіла підійти й спитати, як раптом прокинулася.

І забула абсолютно все, що бачила.

***

Довкола все біле. Діана кілька раз кліпнула, щоб сфокусувати погляд.

Вона сіла на ліжку й озирнулася. Вона була в палаті. Сиділа Діана на білому ліжку, стіни були білими, поряд стояв стіл, також білий. На столі стояла склянка з водою. Діана відчула, що їй дуже хочеться пити, тож швидко спустошила склянку.

Неподалік стояла шафа з дзеркалом. Діана стала на ноги й підійшла до неї. Здивовано глянула на своє відображення: вона зустрілася поглядом з блакитноокою дівчиною невисокого зросту з блідою шкірою. Біле, як і все інше в палаті, волосся спадало на плечі, довжиною ледь сягало ліктя. На ній була біла нічна сорочка.

Діана відкрила шафу. Там було пусто.

– Шкода, – зітхнула дівчина. – А хотілося б переодягнутися.

Вона закрила шафу й повернулася до ліжка. Треба зачекати, може хтось прийде. Було б добре розпитати все.

Минула хвилина, двері палати обережно прочинилися, увійшла медсестра.

– О, Ви нарешті прокинулися, – лагідно мовила вона. – Може, хочете їсти чи пити?

– Води, будь ласка, – попросила Діана. – Пити дуже хочеться.

Медсестра вийшла. Діана хотіла лягти на ліжку, як раптом знову хтось увійшов.

– Діано! – вигукнула рудоволоса жінка. – Нарешті ти прокинулася! Ми ж так хвилювалися!

За жінкою до палати ввалилося ще чоловік десять. Усі вони мали руде волосся, крім одного білявого високого чоловіка. Родичі, напевне...

– Яке щастя, що ти жива! – зі сльозами вигукнула інша жінка, зовні дуже схожа на першу. – Ми вже думали, що…

Усі вони виглядали схвильованими й щасливими.

«Вони мене знають», – подумала Діана.

Всі по черзі та разом вигукували щось. Вітали Діану. Дякували. Але Діана не розбирала їх слів. Її хвилювало лиш одне…

– Пробачте… – тихий голос Діани зупинив усі їхні розмови. – Пробачте, а хто… хто ви?

Кінець

Червень – Серпень 2019.



Juli Pencil

Відредаговано: 25.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись