Розділ 2. Незабудка

Незабудка

– Мамо, ви знаєте, звідки я?

Це запитання задала Діана, коли сиділа разом з батьками у вітальні. Марія читала щось у телефоні, Леонід дивився новини по телевізору. Діана ж просто сиділа, замислившись...

– Тобто? – не зрозуміла питання Марія.

– Ну, я ж виросла в інтернаті… Але пам’ятаю, що втекла звідти, сівши на автобус до міста. Після чого була якась аварія, а тоді… ніби я в лікарні була.

– Так… Я знаю, що ти в лікарні отямилася. Звідти тебе привезли в наше місто, водяного народу, де ми погодилися взяти тебе в сім’ю.

– А нічого не траплялося зі мною більше?

– Та здається ні… Тебе привезли з лікарні прямо сюди, без усяких пригод.

Діана знову замислилася.

– А… між аварією і тим, як я опинилася в лікарні, нічого не траплялося більше? – обережно запитала дівчина.

– Я цього не знаю, – Марія стиснула плечима й усміхнулася. – А чого, власне, тебе це цікавить?

– Та нічого, не бери в голову. Просто цікавлюся.

Діана збиралася йти з кімнати, але її зацікавили раптові новини, що показували по телевізору.

– Останніми днями зафіксовано кілька нападів на людей з народу вогню та води. На щастя, вони обійшлися лише кількома подряпинами, переляком і… в них зникли їхні здібності.

Діана, що вже встала з дивану, гепнулася назад.

– Що-що? – перепитала вона.

Схоже, в диктора теж з’явилося таке питання. Кореспондент продовжував:

– Ці люди тепер не можуть керувати ні вогнем, ні водою… Наразі ця справа розслідується, чекаємо на якісь повідомлення від експертів.

– А вже є якісь цікаві факти?

– Так, на зап’ясті кожної жертви помічений чорний слід, неначе випалений. Він нічим не стирається і не відмивається. Є припущення, що саме через нього люди не можуть керувати своїми стихіями.

– А що кажуть жертви?

– Ось, не інтерв’ю погодилася Олена, вона з племені вогню.

На екрані з’явилася рудоволоса жіночка. На її обличчі досі читався шок…

– Я ходила в ліс сама, за грибами. Вже досить глибоко я зустріла самотню малу дівчинку, на вигляд років дванадцять-тринадцять. На ній була охайна пишна сукня, довжиною десь до коліна, з багатьма рюшами та іншими прикрасами. Мене дуже зацікавив її одяг, тому я уважно розглянула її сукню. Такий наряд би не дешево коштував… У дівчинки було біляве волосся, зібране в пучок на маківці. А також її голівку прикрашав невеличкий капелюшок, а лице закривала легка вуаль. Я в неї запитала, чи вона не заблукала, чи не потрібна їй моя допомога… Натомість вона в мене поцікавилася лише, чи я з племені вогню. Коли я відповіла, вона посміхнулася, а тоді… А тоді з її рук…

Олена схлипнула.

– Як пригадаю, то все тіло холод бере, – мовила вона. – Це було щось нелюдське, незрозуміле… Чорне, холодне… І в той час воно ніби щось випромінювало. Немов якийсь чорний вогонь.

На цьому розповідь жінки припинилася – їй стало погано від згадки про той вечір. Діана вийшла з вітальні.

***

Чому знову? Чому знову ця квітка являється їй у сні?

Вона вигравала на світлі, ваблячи до себе Діану. Вона ніби бавилася, дражнила дівчину своїми прекрасними шовковистими блакитними пелюстками. Так хотілося підійти ближче і зірвати квітку. Або хоча б доторкнутися… Та Діана знала подальший сценарій сну.

Як би вона не бігла, як би не старалася, квітка все одно зникала. Діана вирішила, що не буде повторювати ці марні спроби. Дівчина стала навпроти й стала дивитися на чарівну блакитну лілію.

Раптово вона почула дивний шум. Діана зіщулилася, закривши очі. Неприємний звук…

– Чи знаєш, хто ти?... – почувся чийсь голос, попри цей шум.

Діана не знала, чи треба що казати. І що взагалі за дивне питання?

– Чи знаєш, звідки ти? – продовжував голос. – І для чого ти в цьому світі? Яка твоя історія? І що є твоє життя?

– Ні… – Діана ще більше скривилася. – Припиніть…

Шум посилювався, неначе навмисне погіршував Діанин стан.

А тоді він припинився. Так само раптово, як і почався. Діана відкрила очі. Перед нею все ще стояла блакитна лілія. Але біля неї з’явилася якась дивна сива жіночка, обличчя якої вже вкрили зморшки. Але було одне, що сильно кидалося в очі – яскраві зелені очі… Вони були якимись сумними й добрими, з жалем живилися на Діану.

– Ким ти є, як не знаєш своєї історії?.. – лиш самими губами прошепотіла жінка.

Діана прокинулася, звільнившись від цього жахіття.