Розділ 5. Загадки

Загадки

Вона пливла у човні. Довкола було багато води… Схоже, це було якесь озеро чи річка. Зліва та справа були довгі береги, але течія несла човен далі. Мабуть, це все ж таки була річка.

На одному березі росли лілії. Оранжеві, жовті, червоні… Красиві квіти. Вони є священними квітами народу вогню.

На іншому березі, як Діана вже здогадувалася, розкинулися плюмерії. Ця рослина – священні квіти народу води.

Діана розвернулася. Спереду човна сиділа та сама жінка, що її Діана зустріла в крамниці.

– Де ми? – запитала Діана.

– У човні, – задумано відповіла жіночка.

– Та це я зрозуміла…

– То чому питаєш?

Діана трохи спантеличилася. Ця жінка була трохи дивною…

– Як вас звати? – запитала Діана знову.

– В мене було багато імен… – пробурмотіла жінка. – За моє життя мене вже по-різному називали.

– А як мені Вас звати?

– Як хочеш.

– А як Вам буде до вподоби?

– Мені буде приємно, якщо ти мене зватимеш Леся. Це ім’я мені найбільше подобається з усіх, що в мене були…

– Добре. А як ми тут опинилися?

– Поглянь на те, що в тебе в руках.

Діана тільки тепер зрозуміла, що сильно щось стискає в руках. Це була блакитна лілія. Та сама, що її Діана взяла в крамничці… Її пелюстки світилися й викидали блакитні іскорки.

– Тут ти завдяки їй, – мовила Леся. – Доки квітка викидає іскри, ти можеш знаходитися тут.

– А навіщо Ви мене сюди затягнули?

– Впевнена, що це я зробила?

Діана насупилася. Це вже починало трохи дратувати.

– Але ж погодься, не важливо, як ти тут опинилася, – врешті заговорила жіночка. – Важливо те, що ти тут дізнаєшся…

Діана здивовано глянула на Лесю. Та лише посміхалася. І цікаво, що ж це вона тут має дізнатися? Невже це так важливо, що треба було відправлятися в це… хм… дуже дивне місце.

– Я би хотіла тобі дещо розповісти, – мовила Леся. – Про одну дівчинку. Вона з дитинства росла без батьків, в інтернаті. Але їй там не подобалося, бо її ображали там через колір волосся. Вона була рудою. Однієї ночі вона вирішила втекти з інтернату разом зі своєю подругою. Але по дорозі сталася аварія…

Діані ця історія трохи нагадувала її власну. Але було кілька моментів, що не співпадали…

– За якийсь час вона опинилася в поселенні племені вогню, – продовжувала Леся. – Я упущу момент, як саме вона там опинилася… Та найдивовижнішим стало те, що там вона віднайшла своїх рідних батьків. А також інших родичів. Вони відкрили в дівчинці дар керувати вогнем. Але це ще було не все… Її вогонь був не таким, як в інших. Він міг набувати блакитного кольору. Ти вже зрозуміла, про кого я веду мову?

– Це ж історія Діани Янар? Володарки блакитного вогню?

– Так, саме так її називали. Але на той час вона була ще зовсім юною, їй ледь виповнилося тринадцять. Нелегка місія впала на плечі Діани. Їй довелося багато чого навчитися, щоб врятувати свій народ і зупинити війну. За допомоги своїх рідних та друзів, а також Наума, що зараз є царем водяного народу, Діані вдалося зупинити вже ледь не вічну війну між двома народами.

– Так, я не раз чула цю історію, – мовила Діана. – Про володарку блакитного вогню… Що вона багато чого зробила для наших двох народів.

– Хочеш сказати, ти добре знаєш історію Діани Янар?

– Ну-у… Може не у всіх деталях. Але навіщо мені це знати?

– Ти знала, що вона… хм… певним чином ненавиділа свій дар?

– Що? Тобто?

– Саме так… Вона називала свій дар нещасливим, що він приносить лиш нещастя їй, родині та друзям… Вона віддала б усе, щоб керувати звичайним вогнем, зростати в мирі та спокої зі своєю родиною, не завдаючи нікому клопоту. Вона не розуміла тих, хто заздрив її дару.

– Але як можна не любити те, що в неї було? Вона ж, виходить… не цінувала свого дару.

– Саме так. Адже він і справді не приніс їй чогось хорошого. Був би він у когось іншого, історія не склалася б інакше…

– Та невже? Діана мала багато якостей, що допомогли їй… Був би у когось іншого цей дар, йому б не вистачило мужності, щоб стати перед великою армією водяного народу і зупинити війну. Будь-кому іншому не вистачило б наполегливості, щоб досягти всього, що зробила Діана. Та ще багато чого іншого…

– Думаєш? Не припускала, що Діана Янар така ж людина, як і всі інші?