Розділ 7. Зустріч

Зустріч

Перед Діаною палав вогонь… Їй ледве вдалося його запалити. Полум’я вигравало в темній кімнаті блакитними барвами, трохи освітлюючи шмат паперу, що лежав на столі. Там Діана нашвидкуруч написала пояснення батькам щодо того, куди вона зникла серед ночі… тобто, зараз зникне.

Обережно прочинивши кватирку, Діана вискочила з кімнати через вікно, м’яко опустившись на пухкий свіжий сніг. Добре, що вона жила на першому поверсі…

Останній день Діана посвятила тому, щоб навчитися та пригадати, як керувати вогнем. На диво, це вийшло досить легко… Невже так просто було запалити ту саму іскру, про яку говорила Леся?

Діана про всяк випадок взяла з собою блакитну лілію, обережно загорнувши її у вологе рядно і склавши у ранець до всіх інших необхідних речей. Трохи було дивно, що квітка так довго трималася і не зав’яла… Але це була й не така звичайна квітка.

Вулиці були освітлені, людей було дуже мало. Діана десь у підсвідомості знала, куди їй треба йти… Взагалі, блакитний вогонь здатен телепортувати її, але Діана ще не навчилася цього робити. Тож, скористається просто порталом.

Але звідки їй знати, як це робиться? Як вона взагалі збирається йти проти Незабудки, якщо ледь навчилася керувати блакитним вогнем? Хоча, раніше вона це вміла… Що ж, тоді залишається лише все згадати. Звучить просто, але зробити це важко.

– Діано?

Вона обернулася на голос, що вигукнув її ім’я. Це був Мік… він стояв на балконі своєї кімнати. Та що він там робить о третій годині ночі?!

– Що ти тут робиш? – першим запитав він.

– Я… ем… мені просто не спиться.

– І ти вирішила прогулятися серед ночі?

Діана відвела погляд.

– Зачекай, я зараз спущуся.

Ні, ні, ні! Тільки не це! А все так добре йшло по плану… Мік уже підійшов до неї.

– Так, думаю, буде зручніше говорити, – мовив він. – Кажи, куди намилилася.

Діана зам’ялася. Ну, не скаже вона ж зараз: «Ой, тут виявилося, що я керую блакитним вогнем, тому вирішила зараз піти й врятувати усіх…». До того ж, це навіть в голові звучить по-дурному.

– Діано, ми ж…хм, друзі, – мовив Мік. – Думав, у тебе немає секретів від мене…

– Це так і є… тобто, було. Загалом, я нещодавно дізналася дещо… Боже, це так важко пояснити!

– То скажи хоча б, куди йдеш!

– Це теж важко пояснити.

– Ти не знаєш, куди йдеш?

– Так… хоча, ні.

– Нехай іде, – пролунав чийсь знайомий.

Діана оглянулася. Там стояла Марго, одягнена в теплий одяг.

– А ти знаєш, куди вона йде? – Мік починав злитися.

– Ні, – Марго заперечливо похитала головою. – Але я знаю, для чого. Там же твоя сім’я, так, Діано?

Очі Марго дивно блищали. Діана не могла пояснити, чому, але і цей погляд ніби теж був пов’язаний з тим минулим… з тим, чого Діана не пам’ятає. Цей момент викликав дивні почуття. Неприємні.

– Так… – пробурмотіла невпевнено Діана. – Хочеш сказати, ти знала, хто я?

– Так, я все знала, – мовила дівчина. – Але мене теж попросили це приховувати від тебе. Хто ж думав, що ти й так усе здогадаєшся…

– То хто мені нарешті пояснить, що відбувається?! – розлютився Мік. – Які ви, чорт візьми, ще секрети мали від мене?

– Діана – володарка блакитного вогню, – просто взяла й сказала Марго. – А зараз вона спішить, тому краще їй не заважати.

Діана аж остовпіла, що тут казати про Міка. От так сказала…

– Ти оце так жартуєш? – Мік вигнув брову. – Жарти в тебе не дуже…

– Ні, Міку, я серйозно, – Марго дивилася йому прямо в очі.

– Діано?.. – хлопець запитально глянув на неї.

– Це й справді так, – Діана лиш невинно усміхнулася. – Пробач, я сама лиш нещодавно це дізналася…

– Тебе ніхто ні в чому не звинувачує, – мовила Марго. – Загалом, зараз я відкрию портал, ми підемо туди, добре?

– Ні-ні! – швидко заперечила Діана. – Я сама хотіла спробувати…

– Ти вмієш це робити? – здивувалася Марго.

– Досі не виходило, але має вийти…

– А ти знаєш місце, куди тобі потрібно?

– Майже… на рівні підсвідомості.

Марго зітхнула: