Блакитна іскра

Розділ 12. Помста за помсту?

Помста за помсту?

Блакитна квітка іскрилася…

Діана розуміла, що перебуває десь за межами своєї свідомості. Що відбувається?

Перед очима постала закривавлена картина… Ніка проштрикнув гострий спис чорного вогню. Діана ледь могла тамувати гнів і… безнадію.

– Будь ласка… – прошепотіла вона тремтячим голосом. – Будь ласка… блакитний вогню, ти ж можеш допомогти мені… повернися до мене з повною силою… Я хочу… допомогти… Будь ласка, які-небуть вищі сили, дайте мені можливість зробити це!..

Останні слова виривалися з вуст наче спалахи вогню Діана відчувала, як усередині в ній усе палало, бурхливо сплескувало, гнівно щось виривалося назовні. Діана не могла стримувати це.

Воно вирвалося. Назовні. Блакитна іскра затанцювала на волі, а вітер все дужче і дужче розпалював дивовижний вогонь… Діана відчула, як нечисленна енергія заповнювала її тіло і розум…

***

За мить серед дерев щось спалахнуло. Яскраво, невгамовно… Незабудка відсахнулася, дивлячись, як поміж лісової хащі розгорається блакитне полум’я…

Діана підійшла до Ніка. Він вже був не при свідомості, але… ще був живим. Удар Незабудки не був смертельним. Але якщо не поспішити, то все може закінчитися погано. Діана огорнула його блакитним вогнем, а за мить його тіло зникло. Залишилася лише кривава пляма…

Діана стиснула зуби. Незабудка заплатить за все… За весь біль, за всі страждання, що вона принесла дорогим Діані людям.

– Навіщо ти це зробила? – голосно запитала Діана дивлячись поміж дерев.

Незабудка здивовано глянула. Схоже, Діана вже встигла її помітити… Вуста викривилися в посмішку.

– Ой, пробач… – Незабудка засміялася. – Я зовсім випадково потрапила в нього…

– Навіщо ти це зробила?! – повторила Діана, палаючи від злості. – Що ми тобі зробили? Що вони тобі зробили?!

– Вони – нічого. Переді мною винна лише ти.

– То чому ти причиняєш їм стільки болю?! За що ти мстишся їм?

– Це все лише заради тебе… Щоб ти нарешті відчула свою провину. Щоб відчула свою нікчемність. І те, що ти не заслуговуєш зватися володаркою блакитного вогню…

– А що, на твою думку, я відчувала весь цей час?! – Діана вже не могла стримати емоцій. – Що я по-твоєму відчувала, га?! Щастя? Радість? Радість від того, що комусь спричинила біль? Пробач, у цьому ми з тобою відрізняємося!

– Ти навіть не підозрюєш, скільки людей залишилися нещасними через тебе! Це не лише я, не лише моя мати, це…

– А скільком ти принесла страждань?! Ні, краще, запитати по-інакшому… А скількох людей ти намагалася ощасливити?

Ліля стиснула губи, не наважуючись відповісти.

– Ти хоча б спробувала зробити когось щасливим? Звісно, причиняти біль – це легко! Значно важче приносити радість… Надзвичайно важко здійснити бажання більшості людей, не зашкодивши іншим! Завжди знайдуться ті, хто буде незадоволеним. Розумієш, просто неможливо догодити усім!

– Не виправдовуйся… – прошипіла Ліля, стиснувши кулаки. – Моя мати, я, мій батько… усі ми стільки перетерпіли, а ти все це кажеш нам забути. Робиш неважливим. Ти просто не хочеш відповідати за свої вчинки…

Незабудка загорілася чорним вогнем. Діану ж окутувало блакитне полум’я… Атмосфера між ними напружилася, вони дивилися одне одному в очі; ще мить – і…

Діанині очі спалахнули блакитним. Вогонь ріс, наче якась рослина, окутуючи ноги, тулуб, руки, плечі… Спалах. Довкола Діани здійнявся вихор, піднімаючи білі пасма у повітря… Хоча, вони вже не були такими й білими. Ніхто й не помічав, як вони почали набувати рудого кольору…

– У будь якому разі, – промовила Діана тихо, – ти не повинна була чіпати моїх близьких. Якщо винна я – то винна я. І ніхто більше. Тому і мститися ти маєш лише мені.

– Ти мене вже починаєш дратувати, – Ліля скривилася. – Я вже казала, що вони – частина моєї помсти…

– Мовчи! – гаркнула Діана. – Більше ніколи не смій чіпати їх, зрозуміла?!

– Чому це я маю дослухатися до тебе?

– Бо ти – мій ворог. І ти не маєш права втягувати сюди посторонніх людей.

– Нехай буде так. Але визнай, що ти нікчемна.

– Чому?

– Бо ти занадто сильно залежиш від своїх рідних. Як бачиш, тобою було дуже легко маніпулювати… Ти не заслуговуєш блакитного вогню. Не така людина мала мати цей дар. Ти не гідна тої, ким є.

– А що, як я тобі доведу протилежне?

– Ну, спробуй. Але хіба ти не ненавидиш свій дар?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше