Розділ 14. Палка сутичка

Палка сутичка

– Я знаю тебе… всього якусь чверть години, – мовила Діана тихо. – А вже ненавиджу усім серцем. Як можна бути такою?!..

Діана підвела свої блакитні очі на Лізу. Вона ще ніколи ні на кого не дивилася таким поглядом… Ще ніколи не відчувала такої ненависті, відрази і… жаги крові.

– Я тебе зненавиділа ще тоді, коли навіть не знала тебе, – Ліза зміряла Діану зверхнім поглядом. – І жила з цією ненавистю довгі роки. І з кожним днем вона все посилювалася й посилювалася… до такого ступеню, що я ладна тебе вбити.

– То чому ж не вб’єш?

– Це буде для тебе винагородою… ти позбудешся усіх страждань. Ти ж цього хочеш, правда? Але я залишу тебе жити… вбивши морально. Розумієш, про що я? – Ліза божевільно засміялася. – Після такого жити тобі буде в сто, ні, в тисячу раз важче, ніж дотепер! У тебе не залишиться нічого, заради чого був би сенс продовжувати життя…

– Замовкни!

Ліза підтиснула губи, не завершивши фрази. Вона вхопила Діану за волосся і підняла догори, притиснувши до стіни.

– Не смій перебивати мене… – прошипіла жінка. – І не підвищуй на мене голос, якщо не хочеш, щоб стало гірше…

– А що вже може бути гірше?! – розпачливо вигукнула Діана.

– Ти ще пожалкуєш…

Діана ненавиділа цю Лізу все більше і більше. У неї були зв’язані руки і хвора нога. Її тримали, мов мале капосне кошена… і ненависть розгоралася все більше і більше. Діана відчувала щось, що було у ній, що намагалося вирватися назовні.

Вогонь.

Усе в кімнаті спалахнуло блакитним. Ліза відсахнулася, відпустивши Діану. Цей спалах вогню був миттєвим, але дуже потужним. На жаль, Ліза залишилася неушкодженою, оскільки встигла інстинктивно захиститися синім полум’ям, але… вона була дуже шокована.

Діана підвелася на ноги, тамуючи біль у нозі.

– Що це… було? – прошепотіла Ліза, втупившись у підлогу. – Як ти змогла?!..

Якщо чесно, Діана й сама не до кінця розуміла, як їй вдалося це зробити. Адже її руки були блоковані синім полум’ям, що не пропускало її вогонь…

«А раніше ти могла лиш силою думки керувати вогнем…» – у голові немов пролунав голос пані Катрини.

Діані прийшла на думку одна ідея. А що, як…

«Ти змогла, коли на тебе одягли кільця, що заважали керувати вогнем, – Діана мимоволі почала пригадувати той діалог. – Так Орден намагався «врятуватися» від твоєї сили… Але кільця блокували лиш енергію, що текла твоїм тілом, пропускаючи ту, що ти передавала повітрям».

– Точно… – пробурмотіла Діана.

Вона могла керувати вогнем за допомогою сили думки. Не руками. Дивно, вона вже й забула це… Ліза, схоже, цього не знала. Вона підвелася, змірявши Діану ненависним поглядом чорних очей.

– Як ти це зробила?! – гаркнула вона.

Діана усміхнулася кутиком вуст. Ще не все було втрачено… Вона подумки запалила перед собою вогонь. І справді, вийшло. Він поступово розгорівся у велике полум’я і своєю силою вишвирнув Лізу з кімнати.

Діана поволі вийшла звідти. Їй подобалася ця сила… Було таке відчуття, ніби тепер вона здатна на все.

Ліза підвелася в коридорі, обтріпуючи одяг. Так, це було несподівано… А ще, не ясно, як Діані вдалося подолати бар’єр. Синє полум’я ж сильніше за блакитне, але якось…

– Як ти це робиш? – скреготнула зубами Ліза.

Діана усміхнулася:

– Я маю одразу розкривати усі свої карти?

– У будь-якому разі, моє полум’я набагато сильніше за блакитний вогонь, тому те, що ти затіяла бійку – даремно… у тебе немає ніяких шансів на перемогу.

– Можливо, я й не збираюся перемагати, – пирхнула Діана. – Мені потрібно лише вибратися звідси.

– І ти думаєш, я дам тобі спокійно піти?! – вигукнула Ліза. – Здуріла?! Я ніколи не дозволю, щоб усе, що я так детально спланувала, пішло коту під хвіст!

Діана не зволікала – вона миттєво викликала шалений потік вогню, напрямлений на Лізу. Та зробила те ж саме. Дві вогняні сили зіткнулися між ними, викликавши потужну ударну хвилю. Обох відкинуло в різні боки, а споруду рознесло на шматки.

Як вдалося не втратити свідомість, Діана досі не знала. У неї жахливо боліла нога, а на додачу ще й все тіло від цього «вибуху». Сил взагалі залишалося трохи, вона ледь трималася на ногах.

Але її тримало одне – надія. Тепер вона знала, що в неї є шанс урятувати їх… Тому Діана зусиллями підвелася серед уламків, ставши знову у бойову стійку. Через те, що Лізі також дісталося не мало, вона втратила контроль над вогнем, що зв’язував руки Діани, тож тепер вони були вільними. Це трохи покращувало ситуацію.