Блакитне сяйво

Темний

       Проте не все сталося так, як гадалося. Наступного ранку, приблизно о шостій, нас усіх розбудили. Коли ми заспані повиходили зі своїх кімнат у формі академії для вихідного дня (звичайні штани і футболка білого кольору), усім повідомили, що зникла Емілі – наша одногрупниця. Вона не з’являлася у себе в кімнаті від вчорашнього ранку, а останнього разу її бачили в їдальні Астелії, де ми зараз усі й зібралися.

       Я завжди могла похвалитися тим, що мене легко можна було збудити (за винятком одного разу в таборі, коли мене будила вся моя кімната, а на додачу ще й вожата протягом тридцяти хвилин) і коли просиналася, то ніколи не була сонною і завжди чітко усвідомлювала все, що відбувається навколо. Так сталося і цього разу. Проте не можу сказати те саме про інших курсантів академії. Всі вони постійно позіхали та приблизно двадцять людей уже встигло заснути знову у сидячому положенні.

     -Ми збудили вас так рано у зв’язку з однією жахливою подією, — різко пролунав голос нашої директриси – Меланії Гілберг, який одразу забрав усю сонливість.- Як ви всі уже почули, зникла одна з курсанток академії. Вона навчалася в групі стихійників. З учорашнього дня її ніхто не бачив, а за допомогою магії ми не змогли виявити Емілію ні в приміщенні академії, ні у гуртожитку або найближчих ділянках до цих будівель. Саме тому, після короткого перекусу ми вирушимо до лісу на її пошуки. На кожні шість людей  буде по одному викладачу. Всі курсанти розіб’ються по парах та розосередяться і прочісуватимуть ліс. Якщо ви щось побачите, що наведе на слід Емілі або саму дівчину, повідомте про це одразу викладача, який буде найближче, він знатиме, що робити. І будьте напоготові. Ми ще не знаємо, що саме сталося.

       Під час цієї короткої промови перед нами з’явилися бутерброди та пакетики з соком. Ми швидко перекусили і розбилися по парах. Як і очікувалося, я була з Ніколь. Вона неймовірно переживала та й мене не покидало якесь тривожне передчуття, схоже на те, яке було в підземному ході, перед тим, як ми побачили небезпечну кімнату.  Сподіваючись, що все буде добре, я пішла за всіма іншими до лісу, який ріс навколо академії. 

       Протягом перших двох годин блукань поряд з нашими одногрупниками та місіс Вайтс ми з Ніколь дуже стомилися. І ще через певний час почали відставати від інших. Ті були так зосереджені на пошуках сліду Емілі, що й не помітили, як ми опинилися далеко позаду. Я дуже стомилася від довгої ходьби, а мій голос охрип після двогодинних викрикувань імені Емілі. Те саме було і з Ніколь. Ми присіли під якимось широким деревом та вже через хвилину заснули.  Прокинувшись, я поглянула на годинник і помітила, що вже десята ранку. Збудивши Ніколь, почала вставати, щоб розім’яти ноги і, заледве не впавши, обперлася на дерево. Проте коли я це зробила, то ми з подругою опинилися по той бік порталу. Він спрацював після введення якоїсь комбінації, яку я випадково натиснула, коли піднімалася.

       По той бік порталу ми помітили колись красивий квітучий сад, а тепер уже якесь місце, де було куча заростей бур'яну. Там було неймовірно холодно і Ніколь, пригадавши закляття з гри, куди ми з друзями випадково потрапили, сказала «Вармінтіус». Одразу стало набагато тепліше, а навколо нас раптово все стало трішки красивішим, зменшилася кількість різного бур’яну, розпустилися деякі квіти і так далі.

       Ми прогулялися садом, якщо це так звісно можна назвати. І побачили наприкінці нього дві тіні : дівчини і якогось незнайомця. Від Емілі, а це була саме вона, йшов світлий потік до чоловіка в темному балахоні. Пам’ятаю, як якось Меланія Гілберг розповідала, що так відбувається обряд навернення до темних  : спочатку викачується вся добра магія, поки не залишається лише частка темної, яку злий чаклун доповнює своєю. Після цього відьма або чарівник опиняються під контролем лорда Корнеліуса, який легко може маніпулювати їхніми діями.

       Ми з Ніколь начаклували собі щити та кинулися на допомогу Емілі, сподіваючись, що прибули сюди не занадто пізно. Оскільки в нас ще не було уроків, які б навчили нас якимось бойовим закляттям, ми вирішили просто перервати процес розмовою, відволікти незнайомця поки не прибуде підмога. Я була впевненою в тому, що нашу відсутність уже помітили і що скоро нас знайдуть.

      - Відпусти її, — сказала Ніколь, яка була значно сміливішою за мене.

      - А якщо не відпущу, то що ?- нахабно посміхнувся темний чаклун.- Ви ж ще не знаєте абсолютно ніяких заклять та не зможете напасти на мене.

      - З якого дива ти так думаєш ?- тут уже запитала я. (А що ? Мені справді стало неймовірно цікаво).

      - Сили цієї дівчини не тільки допомагають мені підняти свій рівень магії, а й показують мені всі її спогади за той період, коли вони в неї з’явилися. Тож я чудово знаю, що на бойових мистецтвах ви лише грали у безглузді ігри, замість того, щоб вчитися нападати та протистояти ворогу.

       Я зрозуміла, що відповідь на це питання справді була очевидною і колись нам розповідали про це та те, що потрібно діяти, бо темний маг продовжував забирати сили Емілі. Заплющивши очі, уявила,  як у моїй руці утворюється магічна бойова куля, яка стає все більшою і більшою та летить у сторону ворога.

       Через декілька секунд я подивилася на незнайомця і помітила, що це не завдало йому ніякої шкоди. Це дуже розчарувало мене. Неймовірно засмутившись, зрозуміла, що так нічого не вийде та  що й справді, краще б ми вчили якісь атакуючі заклинання, а не грали в різні ігри. Проте після наступних подій я зрозуміла, як же сильно помилялася і побачила, що містер Келвен справді майстер своєї справи, адже він навчив нас головного : поодиноких магів легко перемогти, але разом вони – сила.

       Після невдалого бойового заклинання Ніколь подивилася на мене і  сказала : «Разом ми зможемо його перемогти. Спробуй створити магічну кулю знову». Потім вона взяла мене за руку і ми, заплющивши очі, зробили те, що і трішки раніше. Поглянувши, що ж сталося, я побачила, як велика куля бірюзового кольору летить у ворога, розпорошує його на дрібні частинки, а вся світла магія яка була в ньому розподіляється на три потоки, великий – летить до Емілі, а два маленькі – до мене і Ніколь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше