Лазарет

     - Вітаю з поверненням, — сказала я. – Як тебе знайшов темний маг?

     - І як ви тут опинилися ?- додала Ніколь.

     - Коли фізкультура завершилася, я йшла до їдальні та побачила темну тінь, — почала розповідати Емілі. - Вирішивши простежити хто це,  направилася в сторону лісу і пройшовши декілька кроків помітила незнайомця. На моє запитання, хто він та що тут робить, таємничий чоловік в темному балахоні не відповів, а коли я обернулася і вирішила піти назад до академії, то відчула, як щось вдарило мені в спину і втратила свідомість. Коли вже опритомніла, то була в цьому саду і скільки не шукала вихід, ніяк не могла знайти. Це неначе гігантський лабіринт, ще й зачаклований. Під час чергової вилазки на пошуки виходу мене щось вкусило і я заснула. Це все, що пам’ятаю.

     - Отже, тут немає виходу ?

     - Здається так, проте я гадаю, що можна спробувати пошукати його, адже це могли бути чари темного, які мали б уже розвіятися. Проте не впевнена, що ми все-таки зможемо вийти без сторонньої допомоги, — сказала Емілі та вже через секунду запитала.- А хтось знає, що ви тут ? Можливо міс Гілберг змогла б якось нам допомогти.

        Після її слів, неначе за якимось закляттям мій кулон засвітився. Я знала, що він так світиться тоді, коли Меланія Гілберг  хоче телепортувати мене. Таке вже було двічі : коли вона перенесла мене в Нову Зеландію, щоб показати північне сяйво та розповісти про мою магію та тоді, коли на неї напали і вона була в смертельній небезпеці.

        В мене з’явився чудовий план, як нам звідси вибратися. Я взяла за руку Ніколь, а та у свою чергу, Емілі, потім іншою рукою торкнулася до кулона і ми перенеслися в кабінет директриси. Оскільки телепорт був розрахований на одну людину, то Емілі й Ніколь стало погано і їх забрала міс Аткінс, а я залишилася з Меланією Гілберг, щоб розповісти їй усе.

        Після годинної розповіді, з абсолютно усіма деталями директриса насупилася.

     - Я не знала, що темні маги здатні проникати через захисний бар’єр, — сказала вона.

     - Але як декілька днів тому  на вас напав темний лорд ?

     - Він неймовірно могутній і такий бар’єр не є для нього суттєвою перешкодою, тому і зміг проникнути сюди. Проте не переживай, він ще більше року не зможе повністю відновити свої сили і після додаткового захисту академії, не зможе проникнути сюди.

     - А інші темні  маги ?

     - Вони також не зможуть цього зробити. Сьогодні всі викладачі та учні зберуться у їдальні. Ми разом проговоримо дуже потужне заклинання. Воно як мінімум рік буде стримувати ворога та кордони академії простягнуться ще на пів кілометра.

     - Це чудово. А де мої друзі ? Куди їх відвели ?

     - Вони знаходяться в лазареті. Вийди з мого кабінету, пройди до кінця коридору та поверни направо. Передостанні двері з лівого боку і будуть входом до лазарету. Тільки будь обережною. На нього на всяк випадок накладено заклинання. Туди можуть потрапити лише ті, хто справді був поранений ворогом або потребує медичної допомоги через ті чи інші причини. На вході стоїть сканер, який визначає мету твого приходу, чи злі у тебе наміри і так далі. Якщо ти просто вирішила відвідати друзів, то потрібно після цієї всієї перевірки сказати «Мелібіум» і зможеш увійти. Проте якщо не зробиш цього, то лазарет переміститься і ти не зможеш його знайти. Тож не забувай про це. Удачі.

        Я попрощалася з Меланією Гілберг та пішла до лазарету. Не знаю чому, але коли мене перевіряв сканер, почувалася так, наче я всесвітньовідомий злодій і мене викрила поліція. Так було завжди, коли я бачила камеру спостереження або коли проходила повз відділок у своєму містечку.

         Я почала переживати, що мене може сприйняти  за людину, яка хоче пролізти в лазарет, щоб зашкодити комусь. Проте вже через короткий проміжок часу сигнал повідомив мені про те, що перевірка пройдена успішно. І, назвавши потрібне слово, я пройшла всередину.

        Там я побачила, що Ніколь уже краще, її не нудить і вона сидить на ліжку і щось читає, а Емілі заснула після всього пережитого стресу. Міс Аткінс повідомила мені, що подрузі потрібно буде залишитися тут ще до завтра, а моя одногрупниця має пробути тут як мінімум тиждень. Проговоривши з Ніколь приблизно годину  та повідомивши радісну звістку про захисний щит навколо академії, я пішла до їдальні, де ми після обіду мали його оновити.

        Побачивши Еріка, що сам сидів за нашим столиком, пішла до нього.

     - З тобою все добре ? А з Ніколь ? Вам вдалося врятувати Емілі ? Це правда, що на вас напав темний маг і ви його перемогли, не використовуючи жодних заклять ?  – завалив він мене запитаннями.

     - Зі мною все чудово, а Ніколь лише стало погано тоді, коли нас телепортував мій кулон. Як щодо Емілі, то ми ледве встигли її врятувати та знешкодити темного мага. Зараз вони знаходяться в лазареті. Ніколь мають виписати завтра, а нашій одногрупниці доведеться залишитися там довше.

        Сказавши це, я вирішила розповісти про все в деталях : як ми відстали від інших, знайшли таємний хід, перемогли темного мага, врятували Емілі та телепортувалися до академії.

        Після цієї розповіді та короткого обіду, на підвищення вийшла Меланія Гілберг та розповіла все те саме, що й мені, але дуже коротко та без подробиць. Вона сказала, що потрібно буде  сказати «Протектаніум дефеншині мейнтенсіон» так, як тоді, коли ми утворюємо щити.

        Всі викладачі та діти взялися за руки, одночасно заплющили очі та уявили, як академію окутує захисний купол. Я дивилася на те, як від них ідуть різнокольорові потоки енергії і об’єднуються в один сліпучо-білий, який проходить крізь стелю академії. Це все було неймовірно красиво. Але раптом я згадала, що також маю створювати це закляття  і одразу приєдналася до них.

        Після десятихвилинного повторення слів «Протектаніум дефеншині мейнтенсіон» все раптом припинилося і через скляну стелю ми побачили, як над академією утворився дивовижний купол. Він переливався різноманітними кольорами, а його частинки неначе утворювали тисячі дрібненьких троянд.