Нарешті на заняття

       Ніколь також уже встала. І все повторилося так, як і учора. Так було кожного дня до кінця місяця, протягом якого мені міс Аткінс порадила не користуватися магією. За винятком того, що на вихідних та коли в Ніколь, Еріка та Акви не було якихось уроків ми збиралися та грали разом, тільки не в баскетбол, а у волейбол. Це було дуже весело. Ми грали двома командами, дівчата проти хлопців. З кожним днем мені було все легше і легше попадати в ціль, відбивати удари та я все менше втомлювалася. Коли цей місяць уже закінчувався, навіть ходила до спортзалу після обіду. Звісно разом з друзями. А також я допомагала їм вирішувати домашні завдання : шукати якісь травинки для заняття, писати реферат про те, що вовкулаки і вампіри вигадані і це лише байка для того, щоб лякати дітей, яку придумали темні маги  та багато іншого.

       Сьогодні була неділя і ми після чергової гри в волейбол йшли до гуртожитку.

     -Нарешті я знову прийду на уроки та зможу застосовувати магію, — сказала я замріяно.

     -Вперше бачу, щоб хтось так хотів на уроки, — засміявся Ерік.

       А й справді таке трапляється дуже рідко. Я й сама ніколи не любила ходити на уроки у школі, проте зараз це змінилося. Заняття тут набагато цікавіші та й інформація, яку ми вивчаємо буде нам потрібною і можливо колись врятує життя. А якщо ти не ходила туди місяць і не могла нічого робити пов’язаного з магією, то туди, можна сказати, тягне.

       Ми ще трішки проговорили і розійшлися по своїх кімнатах. По переду мене чекає довгоочікуваний день, коли я нарешті повернуся до уроків, тож потрібно відпочити. На цих думках я і заснула.

       Наступного ранку на стільчиках лежали наші форми. Ми трохи проспали, а тому побігли до їдальні і, швиденько перекусивши та прихопивши підручники, побігли до академії.

       На першому підручнику був надпис Лія Вард «Настоянки та всякі зілля для прекрасного дозвілля». Цей предмет вела міс Аткінс у лабораторії номер шість. Ніколь не знала де він знаходиться, бо, як виявилося пізніше, не одна вона не вміє варити настоянок і деколи на очищення приміщення, навіть за допомогою магії ідуть тижні. Ми одразу кинулися шукати потрібний нам номер на дверях, проте його ніде не було. На щастя, якраз повз нас проходила міс Аткінс і вона вже вдруге допомогла нам дійти на заняття.

       Коли ми прийшли, то одногрупники почали вітати мене з одужанням, а через п’ять хвилин заняття почалося. Міс Аткінс сказала, що сьогодні будемо варити настоянку від болю в м’язах, яка може нам якось знадобитися після уроку з бойової магії.

       Після цих слів я раптом згадала розповідь Ніколь, про її минуле заняття і зрозуміла, що зробила помилку, сівши біля неї. Хоча якщо щось таке повториться, то до мене щось долетить навіть на інший край кімнати.Побачивши погляди одногрупників, звернені в сторону подруги, вирішила підбадьорити Ніколь, поки міс Аткінс роздавала нам необхідні трави та посудинки. Після моїх слів їй стало трішки краще і руки перестали тремтіти від хвилювання.

     -Якщо що, я допоможу, — сказала, коли міс Аткінс пройшла повз нас і Ніколь накрило новою хвилею паніки. Уже через хвилину вона зібралася з духом і була готова зустрітися зі своїм найбільшим  страхом — приготуванням настоянок.

       Коли я поглянула на те, що нам принесла викладачка, то не побачила ніякої знайомої травинки. Я й раніше не сильно в них розбиралася, проте деколи вгадувала, що це, на основі переглянутих фільмів і прочитаних книжок. До цього часу я й не помічала, що сумую за своїм попереднім життя. Проте, мушу зауважити, що й нове не було нудним. В мене стільки пригод не траплялося за всі шістнадцять років, як сталося за один тиждень, тож не нарікатиму.

        Міс Аткінс увімкнула секундомір на телефоні, та назвавши сторінку в книжці, де був написаний рецепт, сказала починати. Ніколь, поки ми відкривали підручники, пояснила мені, що вона постійно засікає час і в основному першому приготувати все вдається саме Акві. За допомогою його стихії, він може і без мірного стакана відміряти потрібну кількість води і якихось інших настоянок. А те, що він постійно блукає по лісу допомагає йому не гортати книгу у пошуках, як виглядає та чи інша рослинка. Аква це знає з власного досвіду, тож і виконує все найшвидше.

       Після того, як ми знайшли рецепт, я побачила декілька знайомих назв у підручнику. Там було написано, що потрібно два перетертих подорожники і дві-три стеблинки листя папороті, залежно від кольору, 150 мілілітрів води, десять мілілітрів есенції м’яти і двадцять мілілітрів зілля синюшника.

       Здавалося б, що все просто. Проте перед нами лежали п’ять різних видів рослин і стільки ж видів скляночок з різними рідинами. Я вирішила почати з пляшечок. Спочатку звісно найлегше було б знайти воду, якби не той факт, що три рідини нагадували воду. На запах вони не відрізнялися, окрім однієї, від якої віяло м’ятою. Я взяла її, синє зілля і одну з прозорих пляшечок. Листочки папороті і подорожника вже колись бачила і коли прочитала ці назви, то згадала і як вони виглядають, тож взяла все це і почала засипати в казанок.

        Оглянувшись, помітила, що лише я поки що визначилася з інгредієнтами і це мені сподобалося. Це заняття мені дуже нагадувало хімію в школі. Там я в принципі найкраще змогла б написати рівняння реакції, але всілякі рідини я постійно плутала.

       І сьогодні мені вперше вдалося, правда я в цьому не зовсім впевнена, вибрати все першій. Мої сумніви виправдали себе вже після декількох доданих інгредієнтів у спеціальну каструльку. Після того, як я туди залила синю рідину, все це вибухнуло і ми опинилися в сажі. Проте не все було так погано, потім на нас полетіло конфеті і це було справді красиво.Але знову ж таки після того, як воно потрапляло в чужу каструльку, то лунали все нові і нові вибухи. В результаті, ми, можна сказати, випливали з конфеті до виходу, всі вкриті сажею. Наступні заняття скасували. І можливо одногрупники дивилися б на мене злими поглядами, якби не цей факт.