Розалін

       Я почала читати її автобіографію. Виявилося, що вона також мала не надто яскраве на події життя. У її батьків була ферма, де у неї були свої певні обов’язки. Батьки Розалін, перед тим як її побудувати, були вчителями, проте з якихось причин, які до цього часу є невідомими, змушені були переїхати та змінити рід діяльності. Вони навчили дочку всьому, що знали. І, оскільки вона була єдиною дитиною в сім’ї, не хотіли відпускати навчатися до школи. Та й навіщо, якщо вони свого часу вели декілька предметів, а на той час вивчалися лише ці науки. Тому Розалін спілкувалася в основному з батьками і сторонилася інших дітей. Саме через це її почали постійно ображати та дражнити. На жаль, у всі часи були такі люди, які, не розуміючи чогось, не питали чому, а зразу насміхалися. Як кажуть, найкращим захистом є напад, проте вони навіть не намагалися зрозуміти дивну поведінку дівчинки.

       Якось випасаючи худобу, Розалін повела корів до водопою (річки, яка була неподалік). Коли всі напилися, вона вже хотіла повертатися та помітила, як хтось тоне.  Це була дівчинка. Її сусідка. Мабуть, хотіла переплисти річку туди і назад, проте щось сталося, що завадило Кетрін (так її звали) дістатися берега. Розалін одразу кинулася на допомогу дівчинці, незважаючи на те, що вона була головною забіякою та постійно ображала її. По дорозі до Кетрін, моя попередниця, знаючи, що та прекрасно плаває, зрозуміла, що щось тут не так і діставшися до неї пірнула. Там Розалін побачила, що її сусідка заплуталася у водоростях, вони неначе тримали дівчинку. Після хвилини старань, ноги Кетрін нарешті звільнилися і майбутня світла відьма допомогла їй дістатися до берега. Після цього ніхто з неї не насміхався, проте і магічних сил не з’являлося.

       У своїй автобіографії Розалін розповідала, що це було одне з п’яти випробувань на доброту і готовність самопожертви. Саме так виявляли ідеальну претендентку для володіння магією північного сяйва. Вона писала, що встигла врятувати ще багатьох людей, поки якось одного неймовірно дощового дня до них не завітала жінка, років 50, у довгому блакитному плащі, який наскрізь промок. По Україні в той час ходили одні шахраї, які приїхали з-за кордону та вміли майстерно надурити господарів садиби так, що ті опинялися на вулиці, а вони спокійно поживали у новому будинку. Це був почерк, дуже схожий на їхній і коли батьки хотіли випровадити гостю з дому у зв’язку з даними подіями, Розалін поглянула в її очі та побачивши в них лише доброту та розуміння, переконала тата з мамою дозволити їй залишитися.Цієї ж ночі з кімнати таємничої незнайомки дівчинка почула дуже сильний кашель та, оскільки, добре розбиралася в травах, то вирішила їй допомогти. Гостя дуже серйозно захворіла і пролежала днів десять, борючись за життя. Весь цей час Розалін турбувалася за неї, не відходила від її ліжка та врешті-решт змогла вилікувати незнайомку.

       Після повного одужання гостя (Елізабет) якось покликала дівчинку на розмову. Вона розповіла їй про своє життя і сказала, що вже довго подорожує, шукаючи добру людину, яка зможе пройти випробування та продовжити її справу. І додала, що нарешті вона знайшла свою послідовницю. Елізабет взяла Розалін за руку та передала їй свою магію. Пояснивши, що і як, та розповівши, що дівчинку чекає попереду, гостя подякувала за допомогу та зникла.

       Після цього юна відьма врятувала ще багатьох людей, відкрила нову силу та стала цілителькою. Через якийсь час її знайшли інші маги і вона навчилася користуватися своїми супер здібностями.

       Я прочитала ще багато інформації про те, як вона вчилася володіти магією та взяла навіть щось для себе. Проте в книзі не було про пророцтво нічого, окрім того, що Розалін знала, що вона передасть свою магію тій, хто може здійснити пророцтво та раз і назавжди перемогти Корнеліуса.

       Я дуже засмутилася, що не змогла знайти інформації, яка б мені підказала хоча б щось про те, як перемогти темного лорда і заплакала. Після того, як декілька моїх сльозинок впало на книжку, вона засвітилася і з’явилася нова сторінка, де було написано лист для мене.

     «Привіт Софіє(моє справжнє ім’я, яке я змінила на Елла для безпеки рідних).

     Я знаю, що в тебе є до мене дуже багато питань, проте я не знаю на них відповідей. Мені відома       точно лише одна важлива річ – коли прийде час ти сама зрозумієш, що маєш зробити. Не                   переймайся майбутнім, живи сьогоденням та тренуйся, вчися. Все це тобі незабаром                         знадобиться. Нехай біля тебе завжди будуть вірні друзі. На жаль, я не зможу тобі більше нічого         сказати.

     Нехай щастить. Я вірю в тебе і від всієї душі сподіваюся, що ти здійсниш пророцтво.»

       Мене водночас і розчарували, і підбадьорили дані слова. Коли я прочитала лист, він розсипався на порох, як і книга. Обернувшись та переконавшись, що ніхто цього не бачив, побігла до друзів. За словами Розалін, ні в якій книжці не написано чогось, що допоможе мені, тож пошуки марні. А її автобіографія була зачаклована так, що якщо я розчаруюся у своїх силах, стану невпевненою, то вона з’явиться переді мною у потрібний момент, що власне і сталося.

       Я розповіла про все, що прочитала Еріку, Ніколь і Акві. Вони сказали, що Розалін мала рацію і що навряд чи таку інформацію взагалі можна було знайти у книгах. Після ще годинного обговорення всього цього ми пішли до гуртожитку та розійшлися по своїх поверхах.