Мандрівка не скасовується

       Оскільки нам дуже не хотілося скасовувати нашу подорож через напад, ми просто вирішили переміститися до іншої області, де в таку пору буде набагато менше людей. Цього разу ми обрали місце, куди і справді в травні ніхто не захоче поїхати. Це були озера, що знаходяться на території західної України. У зв’язку з тим, що вони навіть в найжаркіші місяці року нагріваються лише до двадцяти двох градусів, то і відпочивальників в такий період фактично немає.

       Ми швидко вибрали, куди саме помандруємо і вже через п’ять хвилин успішно телепортувалися до одного з найменших з них, щоб точно убезпечити себе від зайвої уваги людей. Там ми знайшли невеличкий готель і зняли дві кімнати. Незадовго до всієї цієї сутички в книзі я знайшла нове закляття для захисту житла – «Протектаніум хоменшіон». Тож коли ми занесли всі речі до кімнат, то разом проказали заклинання. Після нього навряд чи хтось захоче шкодити нам, адже коли темний маг начаклує той самий штучний вогонь або ще щось, то він охопить не кімнати, а самого того хто це зробив.

       Наступні дні минали спокійно. Людей тут і справді було обмаль. Лише час від часу зустрічалися місцеві мешканці та працівники готелю. Вперше за довгий час ми справді змогли розслабитися, забути всі неприємні події, що сталися на канікулах. Щодня я тренувалася та знаходила нові цікаві заклинання і показувала їх друзям. Не скажу, що всі вони виходили з першого разу, але чим більше було практики, тим краще вдавалося чаклувати. Кожного дня ми ходили на пляж, грали в різноманітні спортивні та настільні ігри, пробували нові страви та бродили околицями в пошуках класної місцевості для фотографії. Одним словом, час минав неймовірно швидко і вже потрібно було повертатися додому. Це були незабутні канікули, мабуть, найкращі в моєму житті, незважаючи на напад та боротьбу з темним магом.

       Але всьому приходить кінець і ось ми стоїмо за кілометр від готелю. Всі з рюкзаками за плечима (рюкзаки хлопців відлетіли разом з ними під час використання того закляття і майже всі їхні речі таким чином збереглися). На наших очах виступили сльози, адже ми не побачимося аж до початку третього навчального семестру. Хіба що зустрінемося з Ніколь за день до того як потрібно буде відлітати за кордон на показ фільму та влагодження всіх деталей, пов’язаних з ним. Ну і проведемо десь приблизно два тижні в Америці та спробуємо обійти всю довколишню місцевість, з надією знайти улюблених акторів. Сподіваюся, що нам це таки вдасться, адже ми мріяли про це дуже довго.

       Отже, попрощавшись, ми сказали «Пантікуліон» та опинилися знову в рідненьких містах.