Провалля

       Наприкінці минулого семестру один з телепатів запропонував Меланії Гілберг геніальну ідею. Вона погодилася втілити її в життя, проте лише нещодавно пригадала про це і зробила все відповідно до плану Річарда (так звати того курсанта).

       Тепер наша їдальня знаходилася на свіжому повітрі. Поряд з академією було багато дерев переплетених між собою неначе арки. Під ними стояли столики та лавки. На кожному столику було написано «Фуделані» і хоч як це не банально, «Миска». Після того, як хтось торкався до цього надпису з’являлася тарілка або їжа на ній. Для тих хто ніяк не міг визначитися з тим, що начаклувати, трішки віддалік стояли спеціальні столи та морозильники, звідки можна було взяти їжу.

       Нововведення всім сподобалося. Так можна було насолоджуватися смачною їжею та красою природи водночас.

       Протягом наступних днів навчання все проходило майже так, як і завжди. Зміни були лише в тому, що закляття були все складнішими і складнішими, проте літня практика давалася взнаки і майже все вдавалося начаклувати з першого разу.

       Після того заняття, де нам потрібно було по черзі ухилятися від бойових заклинань, містер Келвен все частіше проводив заняття на витривалість. Вони полягали в тому, що ми бродили годинами по лісу, постійно махаючи руками. Той, хто втомлювався і визнавав свою поразку, телепортувався до гуртожитку відпочивати, а інші продовжували йти.

       Ніколь та я, як істинні фотографи, завжди залишалися до останнього. І як інакше, адже ми й до того, як потрапили до академії, годинами бродили лісами з телефоном напоготові, щоб зробити вдалий кадр. У мене, до речі, є приблизно десять фотографій різних звіряток. Не скажу, що їх усіх я сфотографувала у лісі, а не в зоопарку, проте вони є.

       На останньому занятті по бойовій магії ми знову вирушили до лісу. Ви запитаєте про те, чому ми годинами бродимо уже так добре вивченими стежками, а не тренуємося використовувати магічні заклинання, а річ у тім, що ми добрі чарівники, тому в наших підручниках є мінімум заклять, які можуть завдати зла людині. І хоча ми їх вивчили ще не всі, проте до деяких з них ми ще не готові.

       Тож під час останньої подорожі до лісу, в результаті залишилися Ніколь, Джейк(наш одногрупник), я та звісно наш викладач – містер Келвен. Здавалося б, що все буде чудово і мені знову вдасться протриматися разом з Ніколь до кінця, проте наступна подія неймовірно здивувала та перелякала нас усіх.

       Проходячи попід кордоном захисного купола академії, я раптом неймовірно стомилася. І хоча ще нещодавно мені не складно було б пройти ще кілометрів з п’ять, проте зараз навіть один крок давався складно. Саме тому я трішки відстала від інших. Вони не помітили цього та продовжували рухатися далі. Я вже було хотіла побігти та наздогнати їх, але через декілька кроків провалилася під землю та на величезній швидкості помчала якимось тунелем, схожим на той, який використовують на водних гірках.