Вторгнення

       Вже за годину до події, яку так всі чекали, сталася одна прикра несподіванка. Ми вже були повністю зібраними, з прекрасним макіяжем, у чудесних сукнях та босоніжках, проте раптом Ніколь усвідомила, що на її руці немає браслета — чарівного артефакта, який підвищував рівень магії людини, яка ним володіла. Ми дуже перелякалися через це, адже недавно нам розповіли, що за допомогою тотема можна забрати чиюсь силу собі, здійснивши певний обряд та використавши одне з найпотужніших заклинань. Але на щастя все обійшлося. Він просто застряг у рукавчику кофти. Заспокоївшись, ми надали нашим зачіскам вигляду, який був до скажених пошуків і підправивши макіяж та розгладивши сукні, вирушили до спеціальної зали, де мав проходити бал. Наші супутники мали чекати на нас біля входу.

       Таке зазвичай про себе не говорять, проте ми виглядали справді чудово. Наші амулети майстерно змінили свої кольори та красиво доповнювали наші образи. Елегантно йдучи до бальної зали ми почувалися принцесами, не вистачало лише корон. Проте, згадавши про промову, мені стало недобре і я спіткнулася об сходинку біля виходу з гуртожитку та ступила в калюжу з багнюки. А це було доволі дивно. Не моя незграбність звісно, адже це було доволі частим явищем, а те, що на території академії не йде дощ. А це означає те, що захисний купол над Астелією було пошкоджено і ворог знаходиться поблизу, тобто пам’ятний бій має відбутися саме в день завершення першого курсу, як і передбачалося в пророцтві.

       Мої роздуми перервала Ніколь. Вона нагадала мені, що я ще досі стою в багнюці. Тоді я нарешті повернулася на сходинки гуртожитку. Після очисного закляття ми телепортувалися до входу до бальної зали. Джейк та Ерік чекали нас біля входу. А також там були Аква з Емілі. Привітавшись одне з одним, ми увійшли до бальної зали. Там було неймовірно красиво. Прекрасні гірлянди з квітів звисали зі стелі та прикрашали стіни, всюди були блискітки та різноманітні прикраси. Все це гармонійно поєднувалося і було таке враження наче ми у якомусь королівському палаці.

       Як виявилося, ми прийшли до зали останніми. Там уже були Ешлі та Брюс, Віола і Томас, Робін і Фібі, Олівер з Лорен та багато інших курсантів не з нашої групи. Всі вони були одягнені так, наче зійшли зі сторінок казки. Хлопці були у прекрасних маскарадних костюмах, а дівчата в чарівних сукнях. І хоча це був бал-маскарад, цього року всі вирішили не приховувати свої обличчя під масками, познайомитися одне з одним, а вже наступного року влаштувати щось з повним перевтіленням у казкових героїв або персонажів з фільмів та серіалів.

       Протягом першої години ми веселилися, танцювали, знайомилися з новими людьми. Та раптом музику вимкнули і на сцену вийшла Меланія Гілберг. Вона привітала нас з завершенням першого курсу та побажала успіхів в наступному семестрі. А також директриса оголосила, що зараз скажуть промови найталановитіші учні. Таких мало бути лише троє: я, Аква та ще одна дівчина, здається цілителька чи телепат, точно не пам’ятаю. Ми всі піднялися на сцену та стали за лаштунки, чекаючи своєї черги. Ну як, спочатку мала виступити та дівчина, потім Аква, а тоді вже я.

       Чекання ніколи не приносить радості тому, хто має виступати перед публікою. Навпаки, коли ти от-от маєш вийти на сцену, то тебе охоплює непереборний страх. У кожного він виливається по-своєму: хтось навпаки виступає ще краще, ніж міг, а інший постійно збивається, перечіплюється через все підряд і так далі. Я належу більше до другого типу. Дівчина вже завершила говорити і вийшов Аква, а мій страх нікуди не дівся, а навпаки посилився. Проте коли я побачила серед людей, які дивилися з увагою на оповідача, Корнеліуса, який з хитрою посмішкою на обличчі помахав мені, то він зник, наче його ніколи не було. Мені хотілося одразу кинути в темного лорда одне з якихось надпотужних заклинань, які вивчила недавно, але він стояв посеред натовпу і могло б бути забагато жертв. Тому я побігла до Меланії Гілберг та інших викладачів, щоб повідомити про незваного гостя, проте вони уважно оглянули всю залу і не помітили нікого, хто б відповідав зовнішніми даними Корнеліусу і сказали, що мені це ввижається. А тим часом Аква вже завершив свою промову. Коли він підійшов до мене і я розповіла йому про темного лорда, то той також його не побачив. Здається, Корнеліус спеціально зробив так, щоб видимим він був тільки для мене, щоб я розуміла, що в будь-який момент злий чаклун може завдати шкоди моїм друзям та знайомим. Саме тому я, не роздумуючи, у пишній бальній сукні, побігла до найзапеклішого ворога та використала елемент несподіванки і відкрила портал, щоб перенести нас якнайдалі звідси. Мені це вдалося. Ми опинилися там, куди колись телепортувала мене Меланія Гілберг, ще коли я вступала до магічної академії.