Глава 5. Ворог розбитий, друг поки що теж

— Я поговорила з татом, водій незабаром приїде і забере нас, бо ні він, ні машина йому сьогодні не потрібні. Тато буде вдома. Зате вони потрібні нам, це найкращий спосіб дістатися необхідного місця. — Сказала Даша і посміхнулася.

Вона була дуже рада, що все йде за планом і так вдало складається, але не встигла Настя ще нічого їй відповісти, як подзвонив батько Даші і, якось незрозуміло, нічого не пояснюючи, повідомив, що сам зараз кудись їде. Найбільше Даші не сподобалося це «кудись». І дівчина, вражена та скривджена, зі злістю кинула свій телефон на диван.

— Ні, вибач Даша, мені треба їхати. — перекривила вона слова батька, скорчивши гримасу на обличчі.

— За кілька хвилин змінив своє рішення? — запідозрила недобре Настя і здивовано підняла брови.

— Так, от і я думаю, що це дивно, якось.

— На мою думку, тут тільки одне пояснення — Віолетта. — відповіла Настя і похитала головою.

— Ну звичайно! Віолетта почула все, а може, тато сам їй сказав, і почала його відмовляти. Вона одразу зрозуміла, навіщо ми їдемо до села до Олени. Це не в її інтересах, щоб сестричка «повернулася до життя».

У кімнаті висіло мовчання. Обидві дівчини думали, як їм вчинити. Думки в голові Даші металися і зло, і мстиво.

— Давай подивимося, які автобуси і коли їдуть до цього села, і подумаємо, як нам найкраще туди дістатися.

— Ні. — відрізала Даша, бо цієї миті її відвідав куди більш підступний план, — ми поїдемо на автобусі до мене додому і тоді, тато вже не зможе відвертатися, що йому кудись там треба, і зазвичай при мені він так сильно не потрапляє під вплив мачухи.

Настя розуміла, що стане не бажаним свідком чужої сімейної сварки, але й кидати Дашу, з якою вона потоваришувала, їй не хотілося, і вона вирішила — будь, що буде.

А Даша хотіла помсти. Вона знала, що не так вже потрібна їй машина з водієм, і навіть бажання допомогти сестрі вщухло на тлі припливу сил, який вона отримала від майбутньої перемоги над ворогом.

Дівчата швидко зібралися та вирушили на інший бік міста. Настя непогано орієнтувалася у місті, а Даша взагалі знала його, як будь-який міський житель свій район, тож дісталися вони за кілька годин.

Батько і мачуха Даші сиділи в круглій альтанці перед будинком і про щось розмовляли, але побачивши, що у ворота увійшла одвічна порушниця їхньої ідилії, замовкли, а Віолетта навіть завмерла в певному заціпенінні. Їй стало ясно без слів, що Даша про все здогадалася. Вона тихо прошипіла кілька лайок на адресу догадливої ​​дівчини, поки та ще тільки прямувала до них.

Дашин батько вирішив, щоб уникнути чогось поганого «зловити» дівчину по дорозі до альтанки, але вдалося це, коли вона опинилася метрів за три від місця відпочинку.

— Ти ж поїхав. — з докором сказала Даша батькові, не чекаючи привітання.

— Так, ти знаєш, так вийшло, що треба було, але потім усе змінилося. — зробив спробу виправдатися він.

— А я ось вирішила до тебе заглянути разом із Настею. — ніби й не помітивши жалюгідне виправдання батька, вимовила дівчина.

Це була просто дивовижна для неї хвилина тріумфу. Батько Даші відчував сором через це. Мачуха бачила, що дівчина була в тому отруйно саркастичному настрої, коли сперечатися з нею було марно, бо вона завжди матиме відповіді. А Настя стояла віддалік і просто мовчала, бо твердо вирішила не влазити в сімейні справи, але, оскільки їй передався Дашин настрій, вона теж була готова до відповіді за найменшої спроби її зачепити.

— Ну що ж, якщо ти не поїхав, то гадаю, будеш не проти. Я з Настею з'їздимо до бідної Олени і провідаємо її. — з ще більш безтурботним і наївним тоном сказала вона.

— Так, звичайно. Їдь. Адже нічого поганого немає в тому, щоб відвідати свою сестру. — ніби питаючи, сказав батько і обернувся до альтанки, звідки вже виходила Віолетта, щоб увійти в розмову.

— Є багато чого. Вона хвора, і ми сховали цей невдалий момент нашої родини, щоб не зіпсувати імідж, а ось такого роду поїздки можуть усі мої зусилля знищити. — сказала вона, невдоволено стиснувши губи.

— По-перше, невдалий момент нашої родини це ти. По-друге, я їду провідати свою рідну сестру, і мені зовсім фіолетово, що буде з іміджем, якщо тебе морально-родинні зв'язки цікавлять менше за твій імідж — це вже не моя проблема. І по-третє, ти тут ніхто, просто якась із татових коханок, слова тобі не давали, а тим більше ущербних ніхто не просив говорити. — відповіла Даша, хитро посміхаючись.

Віолетта хотіла щось відповісти, але такі докази надто сильно вдарили по самолюбству і образили, щоб швидко знайти потрібні слова. Та й було ясно, що Даша сьогодні на одне слово проти неї знайде десять у відповідь.

Батько дівчини швидко попрямував за водієм, не звертаючи уваги на маленьку суперечку, що сталася між Дашею та Віолеттою, бо марно було намагатись їх примирити, і після невеликої розмови, Сергій пішов у гараж, і, виїхавши у двір, зупинився, чекаючи на дівчат.

Вони вже розвернулися і пішли до машини, як раптом…

— Так… Твоя подруга, Даша, судячи з одягу, напевно, така сама, як і ти не вихована. Навіть не привіталася, коли зайшла. — сказала Віолетта, нарешті знайшовши, чим же зачепити Дашу.