Збочинець Шуга, або як в чоловіка знайти жіночий одяг

- Вона спить, Техьон, не буди її - я розплющила очі і побачила перед собою Намджуна і Техьона.

- Джун! Ти розбудив її! - закричав Ві.

- Ой...я не хотів - він присів на корточки і заглядаючи в мої сонні очі, промовив - Вибач, соню, я не хотів тебе будити.

Я потерла очі і позіхнула

- Нічого страшного. Яка година?

- Вже четверта. Ми хотіли погуляти у парку. Хочеш з нами, Сеул побачиш. - Техьон погладив мене по плечі.

- Так, звичайно! - я хотіла розкритись, але вчасно збагнула, що на мені немає одягу. Коли я лягала мої джинси з футболкою були все ще мокрими і, здається, уві сні я їх зняла. Слава Богу, я була під одіялком.

- Але...мені нема чого надягти - в цей момент в кімнату залетів Джин:

- У мене є багато одягу, який вже малий на мене. Чекай. - СокДжин зник за дверима, повернувся вже через мить з рожевою футболкою в руках.

- Рожева? Звідки у тебе така футболочка?

- Емм... Це довга історія...

         POW Джин (спогади СокДжина)

10 років тому ми, хлопці-трейні зібралися всі разом  в агентстві Big Hit, як нова група, яка має дебютувати через кілька років. Ми почали знайомитись. Я виявився найстаршим. Найнижчий з нас, Чімін, зацікавив мене. Думаю, тому що на ньому була футболка мого улюбленого кольору. Рожева. Вона мені настільки сподобалась, що вночі я не міг заснути: "Я просто піду до Чіміна і спитаю де він її купив". Я зайшов у кімнату, було темно, я увімкнув ліхтарик на своєму телефоні і посвітив на ліжко: Булочка-Чімін уже спав. Я пройшовся по кімнаті і на стільці побачив ту саму футболку. "А якщо я її позичу? На пару днів? Чімін добрий, він буде не проти." Я схопив її і вибіг з кімнати. Серце шалено калатало: "Що я роблю?" Я залетів у свою кімнату і закинув футболку в шафу. Нарешті, я заснув.

Зранку я взяв її щоб поміряти. Але вона на мене не налізла. Чімін був маленьким і тендітним, а я високим і широкоплечим. Я мав одразу здогадатись, що вона на мене замала. Я закинув її назад у шафу. Коли я прийшов на репетицію, то зіштовхнувся поглядом з Чіміном: "Хлопці, я загубив свою футболку. Ви не бачили?" Я вже хотів сказати йому, що вона в мене, але що як він подумає, що я крадій? Ця думка спинила мене і змусила зрадницьки мовчати. І через 10 років він все ще не знає про це.

        Кінець POW Джин

- Дякую, Джин. - я взяла футболку в руки. Мені треба було переодягтись, але Намджун з Техьоном все ще сиділи в кріслі. - Еммм, Можете вийти? Мені треба переодягтись...

- Ой точно! - хлопці піднялись і вийшли. Я розкрилась і надягла футболку. Вона сидить на мені ідеально. " Звідки у Джина такий маленький одяг? Ай, блін, мої штани все ще мокрі! Що робити? Не піду ж я у хлопців штани просити(а чом би й ні)" Я оглянула кімнату. Мій погляд зупинився на великих чорних ножицях." Я можу зробити собі шорти". Я підійшла до столу і почала різати джинси. Раптом я почула низький голос за дверима. Все відбувалось занадто швидко, я не встигла зметикувати і бодай щось зробити... Двері відчинилися, за ними стояв фарфоровий хлопець. Він мовчки оглянув мене з голови до ніг.

- Вийди, збочинець! - крикнула я на весь будинок. Шуга з переляку захлопнув двері. На мій крик збіглися всі. Я швидко нап'ялила напів-обрізані штани.

- Що тут відбувається? - строго вигукнув Джин.

- Хьон? - Те підняв брову, питально вдивляючись у брюнета.

- Якого хрєна у тебе в кімнаті гола дівка? - не своїм, розлюченим, трохи розгубленим голосом прохрипів Шуга.

- Вона просто перевдягалась!

- Я не знав. Я хотів з тобою поговорити! - Шуга розвернувся і закрився у своїй кімнаті, голосно грюкаючи дверима, наче розлючений підліток.

Я стояла, як вкопана, і не могла мовити й словечка. Щойно цей грубіян побачив мене в одних трусах. Жах! Соромно! Я почула тихий стукіт у двері і солодкий голос Чіміна:

- Можна зайти?

- Так, - блондинчик повільно відчинив двері, посміхаючись солодше за мед. Хлопець примружив очі і мовив:

- Все добре?

- Так. - мугикнула я. В якийсь момент Чімін перестав посміхатися і втупився в мене поглядом

- Звідки у тебе ця футболка?

- Футболка? - я опустила очі на неї - Еммм, мені Джин її позичив.

- Джин? Справді? Це моя футболка, яка зникла 10 років тому.

- Ого. - "Виявляється це його футболка. Капець, тепер зрозуміло, чому вона на мені так добре сидить." - Тоді можна її позичити на один вечір? - посміхнулася я

- Так - усміхнувся хлопець, прикриваючи рота рукою - Що ж, я зайду пізніше - він помахав мені долонькою та закрив двері.

-  Хух! Нарешті я можу дорізати твої штани.

Ааа, що це за дич! Автора трохи занесло... Але якщо вам подобається, напишіть відгук. Буду рада почитати. Тут є к-попери? Якщо так, напишіть мені.