П'янка на хаті частина остання, або Ліки для душі

  В якийсь момент я відчула неймовірну втому. В голові запаморочилось, а в очах помутніло. Я втратила контроль над тілом і впала на сходах.

  Це тривало недовго. Через кілька секунд я розплющила очі і знову швидко їх заплющила від побаченого. Мене ніс на руках він. Юнгі. П'яний, спотикається, але несе мене... Здалось, що він хоче занести мене в кімнату Ві, але, схоже, там було зайнято... Шуга вилаявся та штовхнув ногою двері у свою кімнату. Він уклав мене на своє ліжко і накрив одіялом. Хлопець нахилився неймовірно близько і я могла чути його запах...запах м'яти...і алкоголю...схоже на мохіто. Я ледве стрималась щоб не розплющити очі і не видати себе. Все таки, він думає, що я сплю. Юнгі відійшов та сів на м'яке крісло. Я доволі довго відчувала його погляд на собі.

  Я обережно відкрила одне око, друге. Його не було. Я, важко дихаючи, швидко зіскочила з ліжка. Під ногами я відчула щось м'яке...

  - Ай, трясця твоїй матері! А щоб тебе грім побив! - Юнгі, на якого я щойно стрибнула, згорнувся у клубочок і міцно тримався руками за живіт.

  - Юнгі, вибач, я не знала! Господи, тобі боляче?

  - Ні, блін, мені приємно. Ти якась ненормальна. Та звичайно ж боляче!

  - Тьху, якого лисого ти валяєшся на підлозі? Чекай, я зараз прийду - сваритися не було сенсу. Мені треба було якось залагодити свою провину. Я знала (принаймні, мені так здалось), що якщо прикласти щось тепле, то біль пройде. Я побігла по сходах. Ноги заплутались, і я покотилась, як колобок. Я піднялась, обтрусилась і оглянула кімнату. На дивані лежали Намджун і Джин. Я підійшла до них і дьоргнула старшого за плече.

  - Джин, у вас є щось тепле?

  Він підняв голову на мене:

  - Кккк-авгублібля.

  - Що за заклинання? Все з тобою ясно! - я вдчинила шафу і побачила пачку рису. В голові сяйнула ідея. Я загорнула три столові ложки рису у пакет і запхала в мікрохвильову піч.

                                  ***

  - Юнгі! Ти ще живий?

  - Нє, блін, вмер!

  - Ось! - я сіла на коліна біля Шуги і поклала пакет йому на живіт.

  - Ти що тупа? - Юнгі схопив пакет і кинув його кудись далеко за межі кімнати. Я подивилась услід рису і знову глянула на Шугу

  - Ніколи не чула як треба лікувати? Я тебе навчу - чорноволосий схопив мене за талію і ривком положив на себе. - Тільки тепло іншої людини здатне зцілити рани і тілесні, і душевні.

  Я дивилася переляканим оленячим поглядом в його голодні хижі очі. Відчула руку на своїй шиї, яка повільно опускала мою голову вниз. Наші губи ставали все ближче і ближче. Я заплющила очі в очікуванні першого поцілунку. Без жодної злості і різкості Юнгі ніжно доторкнувся до моїх губ своїми.