Білий пес

Анна

Божевілля. Я не знаю, що відчуваю до цього чоловікаю. Чорт забирай, хочеться то звільнитись до біса, щоб більше ніколи його не бачити, то підійти якось, поки він готуватиме свою каву і вилити всю правду прямо йому на голову. Я вперше в житті не розумію, що керує мною і  підштовхує до таких не характерних для мене вчинків. За все життя я не можу пригадати навіть одного випадку, щоб мій розум кинув мене через почуття до чоловіка. Я росла в іншому світі, я жила в іншому світі досі і була наче з цього іншого світу. Я відрізнялась своєю нетерплячістю до гендерних упереджень і завжди вважала жінок нітрохи не слабшими від чоловіків. Дитяча мрія стати поліцейською прожила в моєму серці все життя і рік назад я отримала жетон. Для мене це не просто робота, це мрія, це все, чим я живу і жила. Я була з тих, кого неможливо впіймати на сентиментах, ніжних поривах і такого іншого земного, характерного для слабкої статі. Я була тією, кого назавають пацанкою. З чоловіками я дружила, а не будувала романтичних відносин. Хоча не скажу, що не намагалась. Якось я погодилась випити кави з доволі привабливим хлопцем, до кінця нашого "побачення", я відверто нудьгувала, а його спроби торкнутись ніби випадкого мого коліна, плеча чи волосся викликали роздратування і відчуття непроханого вторгнення в мій особистий простір. І так завжди. За таким сценарієм розвивались всі мої спроби почати відносини. Причиною цьому було те, що відносин я ніколи не хотіла і не вважала, що показником успішності жінки є вдале заміжжя та діти до двадцятип'яти. Чому я погоджувалась на такі поодинокі зустрічі? - Я емоційна настільки, наскільки це можливо взагалі. Буває, що сипатія спалахувала раптово, але досить було поспілкуватись з об'єктом симпатії більше і від симпатії навіть слід простивав. Мені всі здавались надто поверхневими особистостями або ж надто "ванільними", як для чоловіків, а коли те і інше, я втікала ще до кінця побачення. Мене дратували не надто оригінальні залицяння чоловіків, банальні зізнання у глибоких почуттях і притягнуті за вуха компліменти. Я зрештою зрозуміла, що мені неймовірно комфортно залишатись самій. Я обожнюю книги і мої вечори приречені бути затишно-самотніми, що приносило мені найвищу душевну насолоду і гармонію. Від сімнадцяти років я живу сама, орендуючи квартиру в самому серці Львова, снідаю на своїй крихітній кухні, а потім незмінно біжу за кавою в найбільш атмосферну кав'ярну мого старого міста. Там пахне випічкою і какао, крихітні столики знаходяться між трохи більших м'ягких крісел і все, від стін до чашок  прикрашене малюнками-пінгвіни, вони повсюду. Я завжди була закохана тільки в своє місто, яке наче створене для самотніх людей, там завжди гамір, туристи, яких хочеться розглядати і вуличні музаканти, які створюють доволі епічну атмосферу. В цьому святі життя так легко загубитись. Я завжди любила гуляти пізнього вечора, хоч мушу сказати, що повністю безлюдними тут вулиці не бувають ніколи. Останнім часом мою маленьку радість від таких інтровертських прогулянок довелося витіснити здоровим глуздом. Минулого місяця зникла молода жінка, яка вийшла на пробіжку і просто не повернулась. Більшу частину своїх сил поліція кинула на її пошуки, але натомість зникла ще одна молода жінка в таких самих загадкових обставинах, її знайшли всього через два дня, точніше те, що залишилось від неї. Я якраз проходила підготовче навчання з новачками і нам показували фото з місця злочину. Деякі майбутні поліцейські втрачали свідомість, я ж відчувала холод, який раптово почав пробирати і нудоту, яка накочувала хвилями. Я намагалась відключити емоції і думати, як поліцейська, а не така ж беззахисна жінка. Хоч я ніколи не була фізично слабкою, але завжди уникала ситуації, де могла виникати необхідність застосовувати фізичну силу. ЇЇ, мабуть, заскочили зненацька, а що б робила я на її місці? Повелася б як налякана жінка чи поліцейська? Не знаю. Першу зниклу жінку досі не знайшли, але ніхто вже не будує оптимістичних надій, про те, що вона вирішила погуляти з випадковим коханцем і скоро повернеться. Це вже схоже початок серії вбивств, якогось психопата. Я вирішила не випрбовувати долю і не ризикувати своїм життям зайвий раз. Вечірні прогулянки почекають,поки ситуація не дійде до логічної розв'язки і Львів знову не стане моєю безпечною гаванню. Я виросла тут і такі жахіття в моєму рідному затишному місті пробуджують в мені злість, мені хочеться щоб його впіймали і я готова сприяти цьому, але я просто інспектор патрульної поліції і малоімовірно, що честь одягти на нього наручники випаде мені. З ранковими пробіжками я все ж вирішила нічого не змінювати, хоч і виходила на вулицю, коли було ще досить темно. Я не могла зруйнувати свій звичний розпорядок через цього психа, досить того, що він зруйнував спокій і затишок мого міста.

*****

"Привіт, знаєш, я просто хотіла запитати як пройшов твій день? Розкажеш?-ну звісно ні. Містере Принциповість, тобі самому хоч не холодно на вершині такого айсберху?" - тисну надіслати і удари серця відчуваю в районні горла, а руки тремтять так, що я повільно закриваю лептоп і обхоплюю руками чашку з гарячим чаєм. Аромат меліси повертає мене в зону мого комфорту, я закриваю очі і відкидаюсь на спинку крісла. Як мені хочеться обійняти тебе саме зараз...

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше