Розділ 17

Будинок прокинувся ще до десятої. Орися сіла на ліжку, на щастя у Лесі воно досить широке, і потягнулась. Діана поруч ще дрімала, але рухливі вії видавали, що дівчина просто вирішила ще повалятися у ліжку. Власниця  кімнати точно ще спала. Обнімала подушку, мов людину тримала в обіймах, і голосно сопіла.

Орися обережно злізла між двома тілами униз і знову потягнулась на пальцях, похитуючись у різні боки. Дівчина нахилилась уперед і почала робити розтяжку. Йогою вона захопилась минулого року, відчуваючи на заняттях врівноваженість і спокій. Проте тиша і умиротворення не залишились надовго. Данило безцеремонно увірвався до кімнати – у трусах та майці і голосно закричав, як найгірший будильник на світі.

 - Ви ще досі спите?! – хлопець здивовано споглядав Орисю, що продовжувала займатися йогою. – Що ти робиш? Якась дивна у тебе зарядка.

 - Це йога, дурню. – спокійно відповіла дівчина, не підвищуючи голосу ні на фон, сівши у позу лотоса.

Ця поза врятувала дівчину від подушки, що з ідеальною траєкторією полетіла прямісінько Данилу в обличчя, за секунду після того як Орися опустилась на підлогу.

 - Замовкни і закрий двері з іншого боку. – глухий голос Лесі пробурчав між двома подушками. Діана поруч закрутилась, незадоволено зашипівши на різкий гам.

 - Окей, уже йду. Не знав, що у вас сонне королівство. Лесь, твої батьки кликали вас снідати. – хлопець на диво знітився від такої реакції дівчат, поклавши кинуту подушку на килим і тихенько зачинив за собою двері, повертаючись до гостьової спальні, де він і Назар ночували.

Діана різко сіла на ліжку, забираючи волосся з очей. Леся перевернулась на спину, повільно сівши на ліжку. Скинула ковдру, майже усю, на підлогу.

 - Данило деколи такий нестерпний. – Діана досі чухала за вухом, позіхаючи.

 - «Нестерпний» не то слово. – підтакнула їй Леся, протираючи очі, а ногами шукала капці. Орися внизу усміхнулась, вирівнялась. Сіла у ногах ліжка і стиха засміялась зі сонних подруг.

 - Що ти там робиш? – Діана підлізла до бильця і витягнула шию, щоб краще роздивитись ранкову рутину Орисі.

 - Зарядку.

 - Вона у тебе дійсно трохи дивна. – Леся минула подругу, вставши на ноги, кинувши на себе погляд у дзеркало. Волосся схоже на гніздо після нічного бою подушками, а забута помада на губах розмазалась у джокеровій усмішці по щоках. Прекрасно. Ідеальний перший день нового року.

 - У тебе таке класне ліжко. – Діана відкинулась назад на подушки, у позі морської зірки і замріяно оглядала гірлянди на стелі. – Навіть вставати не хочеться.

 - Але доведеться. Мій дім – мої правила. Пішли снідати. – Леся вийшла у коридор, а подруги доганяють її на сходах. Унизу вже сиділи хлопці – також розхристані та заспані. Данило потирав щоку – червону від досить сильного удару подушкою. Махав ногою у такт пісні Roxette на радіо та злісно зиркав на Лесю, яка підійшла та сіла поруч.

Назар ще досипав, підпираючи лице руками. Довге волосся хлопця було заплетене у маленькі хвостики, напевно Данило постарався. Мама заварювала каву і чай, попередньо спитавши кожного хто що саме буде пити.

Леся усміхнулась татові, який готував сніданок та оглянула друзів, які вперше здавались ближчими, ніж зазвичай. Сонні, домашні і теплі. Мрії здійснились – поруч така велика і чуйна родина. Дівчина голосно подякувала в унісон з рештою за сніданок. Кожен повільно почав наповнювати шлунки енергією.

Максим спустився останнім. Він ввічливо привітався з Лесиними друзями, змушуючи дівчину тішитись, що хоча б на публіці він забирав свою ранкову набундючену мармизу.

 - Господи! – Максим майже підстрибнув на місці, коли Леся попалась за таємним спогляданням. – Вчора ж був Новий рік, а не Хелловін.

 - Замовкни. – насупилась дівчина, коли сміх навколо приглушив навіть радіо. Навіть батьки сміялися до коліків, про друзів вона мовчала – Данило тільки те і робив, що тикав у дівочу щоку пальцем.

 - Ти на Джокера схожа. – продовжував Максим, оминувши стіл. Наклав собі сніданок і увімкнув кавову машину.

 - Тобі обов’язково робити ситуацію ще гіршою? – Леся не злилась, тільки факт, що він виніс на розгляд її вигляд, коли до нього ніхто цього не зробив, змушував буряковіти.

 - Я люблю, коли ти червонієш. – відрізав чоловік, відпиваючи каву, і повернувшись обличчям до компанії. Серед усіх він бачив тільки Лесю і її щоки, які уже перетворились у тон помади. Засміявся, але перестав, коли мама лагідно попросила не соромити сестру на очах у друзів. Хоча усі без винятку розуміли, що друзів Лесі це не зупинить. Згадка про ранкового Джокера буде переслідувати її до кінця весни.

 - Ви ще не відкрили своїх подарунків. – мовила Леся, переборовши хвилинну вакханалію реготу. Перевела погляд на батьків, потім на Максима. – Я для вас старалась, ідіть і відкрийте.

 - Майстерно переводиш стрілки. – кинув Максим, попиваючи каву.

 - Учусь у кращих. – відрізала Леся.

Проте названий брат нічого не відповів на відвертий сарказм дівчини і  першим пішов до ялинки, не зважаючи на роздратований погляд Лесі. Батьки підійшли за ним.

Тато усміхнувся, помітивши у акуратній коробочці новеньку краватку. Андрій рідко їх носив, це більше була пристрасть сина, але темний шовк змушував крутити краватку у руках. Чоловік поцілував доньку у щоку і щиро подякував. Однокласники теж усміхнулись – таких теплих стосунків у сім’ях було мало. Вони були рідкістю, і яке ж щастя, що Лесю всиновили саме такі люди.