Розділ 20

Коли розпочались канікули Леся буквально не знаходила вільної хвилини. Додаткові заняття відбувались кожного дня, а репетиторка з математики ще й страшенно любила затримувати дівчину довше, ніж треба було. Лише змилувалась на Святвечір, хоча на думку Лесі, відпустила все одно пізно. О другій дня. У переддень Різдва удома було затишно, але без якоїсь особливої теплоти. Катерина досі лежала у лікарні, проходивши хіміотерапію. Андрій ночував біля дружини, але шостого числа усе таки обіцяв вирватись додому, бо дружина не дозволила йому залишити дітей на свято самих.

Леся старалась повторити вправні рухи Марії, яка швидко ліпила вареники, проте пироги виходили все одно кривуваті.

 - Я безнадійна. – похнюпилась дівчина, поклавши чергового вареника на дошку. Поруч лежали Маріїні і вони виглядали набагато краще.

 - Усе приходить з досвідом. – жінка усміхнулась на замурзану у муці Лесю. Дівчина так старанно замішувала тісто на пампухи, що аж усе лице перемазала. – Думаєш, я одразу так почала ліпити? Мої перші вареники були ще гірші від твоїх.

 - Заспокоїли, блін. – пробурмотіла Леся, стараючись не робити дірок у тісті, щоб при варенні начинка не вилізла наверх.

 - То, може, будеш ліпити варенички? Це легше, а з варениками я сама закінчу. Все одно, уже начинка закінчується.

Леся послухала економку і, відсівши за барну стійку, радо взялась за варенички. На щастя, вони і справді виходили кращими, ніж вареники, бо відсутність начинки спрощувала завдання. Тата і Максима ще досі не було і дівчина уже починала злитись. Як можна не прийти на Святу Вечерю? Це ж сімейне свято, і не зважаючи на неповний склад, Леся страшенно хотіла, щоб Різдво минуло у мирній сімейній атмосфері.

Нарешті через годину двері різко зачинились і за рогом кухні з’явився Максим. Він струшував пальто від снігу, який  непомітно для Лесі, почав падати за вікном. Уже сутеніло.

Чоловік привітався з Марією, обережно усміхнувшись дівчині, та піднявся наверх.

Борщ, уже давно зварений, стигнув на плиті, а вушка, які чекали, що їх кинуть до червоної зупи, стояли поруч гіркою у глибокій тарілці. Пампухи ще досмажувались на пательні, де Леся перевертала їх виделкою, паралельно милуючись своїми вареничками. Марія, доліпивши вареники і залишивши останні поради для дівчини, поспішила додому. Тому що Різдво – це сімейне свято, а доросла онука уже давно кликала до себе в гості.

Максим спустився тоді, коли економка уже давно пішла, а Леся переливала кутю у макітру.

 - Тобі допомогти? – він з усміхом спостерігав на прояви юної господині, що бігала до нього і від нього, вічно у руках тримаючи щось – чи це виделки на стіл, чи склянки для узвару.

 - Ага. Вареники закипіли. Витягни їх і переклади у тарілки. – Леся зосереджено присипала пампухи цукровою пудрою, насупивши брови. Різдвяний стіл повинен бути ідеальним: новий обрус, без жодної складки, усі дванадцять страв та новий сервіз, що тато дозволив витягнути з креденсу. Не вистачало лише батьків на кріслах.

Максим досить спритно виконав завдання та поставив паруючі миски на паралельні кінці столу. Леся закінчила з пампухами й поставила свічку посередині столу. Ніби, усе готове. Кутя є, борщ є, узвар стоїть у графинах, пампухи посипані, вареники з капустою стигли, а різдвяного настрою так і не було.

Чогось не вистачало. Можливо, уваги? Леся розгублено крутилась на місці, старалась усвідомити що не так, але усі думки приводили у глухий кут. Максим спантеличено розглядав дівчину, розгадуючи її переживання, мов кросворд.

 - Що не так? – запитав різко, бо інакше не звик. Занадто довго віддавав накази.

 - Чогось бракує на столі і я не можу зрозуміти чого саме. – Леся повернула голову і  помічає, що хлопець одягнений у вишиванку та класичні штани, мов готовий йти до театру у цю ж хвилину. Вишиванка темно синього кольору з білими нитками виглядала багатою та ідеальною на його високій фігурі.  Леся відразу насупилась: у неї ж то гніздо на голові у вигляді гульки та заляпаний олією фартух.  – Ти дуже гарний.

 - Страшенно вдячний за комплімент. Від тебе це чути просто бальзам на душу. – пожартував Максим, витягнувши з серванту маленьке блюдце. – Ось чого не вистачає. Треба покласти куті і вареника нашим пращурам.

 - Точно. – Леся лупнула себе по чолі білими від борошна пальцями і Максим пирснув сміхом, ледь не кинувши ложку. Тепер на столі було усе. Повна готовність до вечері. Годинник пробив восьму і нарешті Андрій забіг додому. Чоловік був захеканий, швидко йти він розучився через часті поїздки машиною, але все одно спішив до сім’ї.

 - Христос ся рождає! – привітався батько, плеснувши руками, помітивши святковий стіл.

 - Славімо Його! – хором відповіли Максим і Леся, озирнувшись. Губи у обох розпливлись у посмішках: тато встиг!

 - Лесю, яка ти в мене молодчина! – Андрій поцілував доньку у обидві щоки й обняв Максима за плечі.

 - Та це не я! Це майже усе Марія зробила. Я так… крутилась під ногами.

 - Це дуже малоймовірно. – хмикнув Максим, сівши за стіл. Леся побігла нагору щоб переодягнутись у вишиванку, доки тато мив руки у ванній внизу. За стіл вони сіли через десять хвилин, спершу тихо помолившись.

Вечеря справді була смачною, усі наїдки були приготовлені з любов’ю та увагою. Звісно відсутність Катерини давалась взнаки, розмова не могла не перейти у те сумне русло.