Близькі незнайомці

Розділ 23

Коли на календарі з’явилось перше травня, Леся повністю зрозуміла, що іспити справді приходять дуже швидко. ЗНО з мови було призначене на шосте число, тому заняття посилились до максимуму. Дівчина проходила усі повторні начитки матеріалу, групові уроки та виконувала удвічі більше вправ. Батько лише увічливо посміхався на щоденні питання доньки про матір. Знав, що будь-яка відповідь може відволікти її від навчання.

Леся раділа, що у травні їй прийшлося здавати лише два іспити. Іноземна чекала середини червня. Українська мова та література у комплексі здались на ура, а історія, несподівано для Лесі, допомогла з усіма датами прямо під час ЗНО. Дівчина щасливо поверталась додому зі школи, після перевірки зошита з відповідями вчителем історії. Він прогнозував їй не менше 188 балів, посилаючись на невідомий коефіцієнт, яким і будуть орудувати при перевірці Лесиної роботи у іншій області.

Погода шепотіла коханням. Травень не гримів дощами чи зливами, лише квітнув вишнями та пахощами випускного класу. Леся кинулась на шию Василеві, коли він під школою запитав про результати. Чоловік радів за дівчину, мов за рідну – сім’я Зуборовських уже давно була його родиною.

Леся по дорозі швидко набрала тата, схвильовано белькочучи про високий результат. Андрій щось невиразно відповів і дівчина напружилась – на фоні батькового голосу не чутно нічого. Повна тиша. У лікарні навпаки – завжди мав бути галас, голоси лікарів та пацієнтів, пікання апаратури у маминій палаті.

Коли тато наказав їхати без зупинок додому, Леся зрозуміла - щось лихе трапилось. Василь не знав відповіді на її питання і вони удвох мовчки доїхали до будинку за двадцять хвилин. У дворі повітря здавалося затхлим та сирим. Усі зелені пахощі дерев, кущів та газону зблідли у Лесиних очах.

Максим уже давно таємничо відмовчувався, ігноруючи дівочі переживання та спроби поговорити. Леся потай думала, що поспішила провівши з ним ніч, але щось у душі їй нагадувало, що це не мало відношення до Максимової поведінки. Він і далі крав її поцілунки наверху, коли вони залишались наодинці, дозволяв деколи спати на сусідній подушці, жодного разу не натякнувши до чогось більшого, ніж банального сну поруч.

Леся зовсім уникала провокацій зі свого боку, пересвідчившись, що у Максима були залізні принципи. Жодного разу він не згадав тієї квітневої ночі, не цілував без дозволу. Узагалі поводився виховано і стримано.

Леся боялась невідомо чого. Зайшовши всередину, вона помітила тата і Максима поруч. Обоє сиділи у вітальні, розв’язавши краватки, та курили. Поруч на столику виднілась склянка з надто знайомим Лесі вмістом. Коньяк. Приємний колір переливався червоним золотом у прозорій ємкості у призахідному сонці. Тепер Леся майже розуміла, чому Максим не брав слухавки. Він допив до дна отруйний алкоголь та вистрелив очима убік, де стояла Леся.

 - Привіт. – тихо привіталась дівчина.  Андрій розвернувся  і з неабиякою любов’ю та сумом у погляді глянув на Лесю. Вона стояла у вишиванці та чорних джинсах. У руках, з акуратним рожевим манікюром, тримала зошит з незалежного оцінювання. Волосся з приємним русим відтінком зібране у пучок.

 - Привіт. – відповів тато і дівчина відразу зрозуміла цю німу сцену. У очах батька сльози – їх цілий океан. Невиплакані. Забуті. Стерті.

Максим підвівся на ноги, ніби відчуваючи, що Леся уже майже про все здогадалась. Дівчина мовчки захитала головою на неозвучений вердикт, смикаючи туди-сюди, вибиваючи волосся з-під невидимок.

 - Лесю, мама… - Андрій опинився перед донькою якраз вчасно. – Мами не стало.

От і все. Кінець. Леся нічого не бачила через прозору пелену, яка охопила її зір. Вона уже не чула нічого навколо. Те, як Василь нажахано викрикнув «Як так?!», не помітила, що на кухні за столом від самого початку сиділи Марія, Ірина та Юлія. Жінки тихо плакали, відвернувшись від Лесі. Не хотіли бачити її реакції, ніхто не хотів. Навіть Андрій спустошено кивнув на знак згоди. Так це правда, що мама відійшла у кращий світ.

Леся скрутила зошит у гармошку і несподівано порвала його кінці, кинувши рештки паперу на підлогу. Крик розпачу вирвався назовні бурхливим гортанним воланням. Леся майже завила, стукаючи батька у груди. Вона не просто кричала чи плакала, вона вперше за усі довгі місяці боротьби дозволила собі відпустити той біль з душі. Обірвати усі нитки спокою і банально закотити істерику.

 - Тихо, тихо. – Андрій притиснув руки Лесі до себе, даючи змогу дівчині спертись на своє плече. Дочка тремтіла, мов від холоду, намочуючи його сорочку солоними ріками. Максим недовго дивився. Його душу розірвало ще до приходу Лесі. Він зник нагорі, не в змозі чути плач дівчини, бачити вкотре її сльози. Чоловіку залишалось лише проклинати долю за те, що вона знову відібрала у Лесі найдорожчу їй людину. Максим довго ходив по кімнаті перед тим як остаточно сісти за стіл. Фотографії у рамках звідусіль дивились маминими  очима, які годину тому лікарі закрили, сумним тоном повідомивши – «Ми зробили що могли.»

Максим закусив щоки зсередини, борючись з набридливими слізьми. До болю затиснув волосся між пальцями. Вперше відчув себе більш живим, ніж завжди, як бурхливо текла кров, як у скронях барабаном відбивалась батькова фраза та тихий плач прислуги за спиною.

Він не знав, як тато це витримав. Він був тоді один у лікарні, сам на сам у поєдинку зі смертю. Максим зрозумів, що це кінець, коли по приході додому побачив батька, який  курив звичайну сигарету. Не сигару, як зазвичай. Востаннє він так робив, коли померла сестра, якої він так ніколи і не бачив. Тоді Максиму було тринадцять, і він уже після своєї комендантської години, спустився униз. На пальцях пройшовся сходами, у темряві місяця роздивляючись тата, який курив на кухні дешеві сигарети. Мама тоді ще досі лежала у лікарні, у забутті та несприйнятті того, що дитина народилась мертвою. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше