Розділ 7. Тест з телефоном і практично геніальна гра.

— Може, хоч прийшла б, присіла б на доріжку? А то йти телефоном — погана прикмета… — його голос звучить спокійно і впевнено, хоча водночас його вільна рука стискається в кулак.

— Так… Тобто ні, тобто — все, мені вже час… — чується з динаміку.

— Я зберу твої речі, можеш зайти за ними пізніше, — він звучить все так само впевнено, але його нижня губа трохи тремтить, видаючи хвилювання.

— Та викинь їх, я нові куплю… — продовжує дівчина.

— Так, авжеж, — так само рівно відповідає хлопець, вільною рукою трохи розтягуючи комірець на сорочці. — В нове життя краще йти з новими речами.

— А ти як? Все нормально? — голос дівчини тепер звучить злегка стурбовано.

— Так, все добре, — хлопець трохи киває і знов сумно усміхається. — Я навіть радий, що це трапилось саме зараз.

— Стривай… Чому? Ти когось знайшов? — занепокоєно питає дівчина.

— Ні, — спокійно і коротко.
— Брешеш, — шепотить.

— Зауваж, ти сама це сказала, — так само спокійно продовжує блондин.

Я захоплено дивлюсь на хлопця. Як же гарно він тримає обличчя.

Талановитий, дуже талановитий… Де він вчиться? Чому я не бачила його на жодній зйомці?

— Хто вона?!

— Точно не зрадниця, — підливає масла у вогонь.

Я раптом розумію, що він зміг перевернути хід діалогу так, як буде краще його персонажу. Я дуже здивована… Цей хлопець, він нереально розумний і талановитий. В нього точно великий акторський потенціал.

— Он воно як… То ти вважаєш мене зрадницею?!

— Ні, — він прикриває очі та хитає головою.

— Не вірю!

— Зауваж, ти сама це сказала, — знов розплющує очі.

— Я завжди, завжди була вірною тобі!

— Добре, як скажеш, — піджимає губи.

— Коханий… Невже ти мене більше не любиш? Не кидай мене, будь ласка…

— Стоп! — промовляє голос з динаміку. — Передайте, будь ласка, телефон наступному…

І я з завмиранням серця очікую... Якщо всі тут того ж рівня, що і він, то я дарма прийшла. Але в той самий час, я рада, рада, що тут є такі актори... Значить, мені є куди рости. Це надихає мене...

Але, на жаль, після цього хлопця, всі здаються занадто слабкими й не виправдовують мої очікування… Їх гра явно не дотягує. Він задав надто високу планку і ніхто не справляється. Кандидати то губляться, то грають занадто кволо, а то й взагалі переграють. І це мене трохи заспокоює. Коли свої діалоги відіграє десь половина учасників, я вирішую не слухати, а трохи розслабитися і налаштуватися на гру.

Час йде швидко і вже за мить телефон дзвонить в руках дівчини прямо переді мною:

— Люба, я тут бачу, ти сьогодні поставила нову аватарку?

— Так, ти її лайкнув? — дуже весело перепитує дівчина.

— Авжеж. А як щодо вечері?

— Почекай хвилину… — дівчина кумедно прикусила язика. — Зараз кину посилання… — дівчина відвертає телефон від вуха і удає, що відправляє посилання, а потім знов прикладає телефон до вуха й усміхається. — Ну як, скористався?

— Так, кохана… Тепер би ще кхмм.. Ну того самого… Ну для повного щастя.

— Ну добре… — дівчина хитро посміхається. — На тобі й на нього посилання… — вона знов щось клацає на телефоні й усміхається.

— Стоп! — мовить голос з динаміку. — Передайте, будь ласка, телефон наступному учаснику…
Дівчина прямо переді мною зіграла класно. Кокетливо і з гумором, а ще — швидко розрулила ситуацію… Вона на рівні з тим блондинчиком, але я не збираюсь здаватися. Навпаки. Тепер я хочу показати все, на що я здатна: саме з таким настроєм я і взяла смартфон.

— …Ти… Ти така ж, як і всі інші, — почула я з динаміку телефону. — Ви всі продажні, як товар на полицях… Тільки ціну собі набиваєте…

— Знаєте, Ви абсолютно праві, — спокійно відповідаю я. — У всього в цьому світі є своя ціна, навіть у мене.

Всі раптом зацікавлено дивляться на мене: вони напевно очікували, що я почну виправдовуватися або сперечатися, я розуміла це і саме тому обрала іншу тактику. В мене виходить привернути їхню увагу, і більш того, я схоже навіть трохи збиваю з пантелику екзаменатора, бо відповідає він не одразу.

— Правда? І якою є твоя ціна? — здивовано питає мій співбесідник. Занадто велика пауза для здивування. Він погано грає... Не очікував такої відповіді. І це дає мені час на продумування відповіді.

— Ваші щирі почуття, емоції, розум та душа, — одразу кажу я, усміхаючись.

— Стоп! — каже наш ведучий. — Дякую вам всім. Після невеличкого обговорення ми оголосимо десятку кращих. Ця десятка, разом із десятками з двох інших груп, буде змагатися в останньому турі, де шанс буде вже аж п’ятдесят на п’ятдесят…