Розділ 18. Фінальна сцена, дубль 2. Інші акценти...

— Ми це зробимо, — раптом кажу я. — Руслан і Стас поміняються ролями. І всі ми зіграємо не гірше, ніж минулого разу. Ні, ми не просто зіграємо не гірше, зіграємо абсолютно ідентично, навіть помінявшись ролями.

Я кажу так твердо і впевнено, що сама не впізнаю свого голосу.

— Так, — Руслан дивиться на членів журі і усміхається. — Ми це зробимо не гірше, ніж минулого разу.

— Це не проблема, — каже Стас. — Якщо у вас є зайві п’ять хвилин, ми почнемо прямо зараз.

Замість слів, Альона просто дістає телефон з кишені і йде на свою позицію, а я йду за нею.

Я маю впоратись. Не одному Руслану нас всіх тягнути. Я любила Стаса, тож легко зіграю закоханість в нього. А Руслан... Я просто уявлю, що Руслан — це Стас. Тільки для цього разу. Я зіграю абсолютно так само, як і минулого разу. Руслан — Стас, а Стас — Руслан... Поїхали.

Ми з Альоною знов стаємо посередині сцени, Стас та Руслан йдуть за куліси, але тепер міняються сторонами. Альона вдруге вмикає пісню і так само кладе телефон Руслана на підлогу.

Як і минулого разу, починає грати мелодія.

З-за куліс з різних боків виходять Руслан та Стас.

Я спочатку дивлюсь на Стаса, як на об’єкт мого кохання, але швидко відводжу погляд і зосереджуюсь на Руслані.

...Я міг би прожити на хлібі й воді

В пустелі, чи в горах, віддавшись меті... — грало з телефона.

Руслан підходить і дивиться мені прямо в очі. В його очах читається рішучість...

А мені хочеться сховатися... Очі самі почали дивитися в підлогу. На душі стає противно... Як я можу так чинити з ним?...

Без гаджетів, кави, комфорту, тепла

Без брендових лахів, без кола і двора

Руслан простягає мені свою долоню так само, як до цього те зробив Стас. Секунди дві я не подаю жодної реакції, але він так і не прибирає руку, тож я все ж приймаю її.

Але як, я зміг би жити без тебе?

Мій же погляд в цей час ковзає по Стасу, який вже стоїть біля Альони.

Скажи як, я зміг би жити без тебе?

Я ледь помітно закушую губу, продовжуючи дивитися на Стаса та Альону, а Руслан неочікувано притискає мене до себе трохи ближче, ніж це робив Стас до цього... Руслан закружляв мене в повільному танці... Ми рухалися швидше, ніж зазвичай рухаються при повільному танці, але композиція доволі швидка, тож дозволяє це...

Ти дала мені свої ангельські крила

Я лечу над світом, немов, білий птах!

Хоч я і танцюю з Русланом, але в той самий час Стас дивиться мені прямо в очі і не дає дивитися нікуди, окрім них... Я чомусь знов відчуваю себе винною. Мої почуття змішуються.

Я люблю!

І мені вистачить сили

Стас дивився прямо на мене, Альона ж так само, як і минулого разу, випромінює сум. Тихий, майже непомітний. Ніжний жіночий сум. Цей сум ще більше охоплює мене...

Все життя носити тебе на руках!

Я міг прожити без віскі й вина

Без довгого сну, дорогого майна

Без синього моря, без гарних доріг

Я починаю чути, ніби це співає Стас... На очі почали навертатися сльози. Я відчувала себе якоюсь обманщицею... Це відрізнялося від минулого разу.

Без доброго слова, без рук і без ніг

Але як, я зміг би жити без тебе?

Скажи як, я зміг би жити без тебе?

Ти дала мені свої ангельські крила

Я лечу над світом, немов, білий птах!

Руслан легенько стискає мою руку і відволікає, однак...

Я люблю!

І мені вистачить сили

Все життя носити тебе на руках...

Розвернувшись, я знов зустрічаюсь поглядом зі Стасом. Мої рухи знов випадають з ритму і я тепер торможу цю свою пару.

Ти дала мені свої ангельські крила

Стас теж зупинився і вже через секунду відпустив Альону зі своїх рук.

Я лечу над світом, немов, білий птах!

Два кроки — і він прямо біля мене. Бере мене за зап’ястя і тягне на себе, а наші погляди зустрічаються...

Руслан дивиться з непорозумінням, тягне до мене руку і тут... Я трохи відступаю від сценарію і одними губами шепочу Русланові «Пробач», а потім дозволяю Стасові пригорнути мене до себе.

Я люблю!

Тепер Стас тягне на себе і обіймає. На очі навертаються сльози і тепер я ховаю погляд в плечі Стаса, а не Руслана. Я знов стою спиною до журі. Стас стоїть до них обличчям....

І мені вистачить сили

— Все життя носити тебе на руках... — прямо як Руслан до того, Стас шепоче мені ці слова на вухо, і повертає до журі.

Все було майже так само, але не так само...

Пара сльозинок скочується по щоках, але я таки усміхаюсь. Цього разу з більшим відбитком суму...

Альона водночас свою гаму від радощів танцю з коханим змінює на сум... В неї з очей теж падає пара сльозинок, а її губи тремтять... Цього разу вона зіграла ще більш правдиво. Думаю, я б і сама повірила в те, що вона кохає Стаса після такої гри...

Руслан стискає руки в кулаки і відводить погляд від нас зі Стасом замість того щоб просто швидко піти геть з «танцполу», як це до нього робив Стас. В його очах читається біль.

Я фізично відчуваю цей біль і з очей самі собою падають пара сльозинок, але я втикаюсь в шию Стаса і киваю сама собі. Нехай зараз я зробила йому боляче, але краще так, ніж обманювати, правда?

Мелодія закінчується і ми всі знову вклоняємось на знак того, що вистава закінчилась...