Розділ 19. Зізнайся, ти ж теж думала про мене?

МАКС

Ми сидимо на своїх місцях.

Я щось клацаю у своєму телефоні, навколо Ірини та Лесі метушаться візажисти, щоб поправити макіяж перед черговою сесією зйомок з наступними кандидатами; вже залишається прослухати всього чотири команди. Головного організатора всього шоу тут нема: його терміново викликали на якусь відеоконференцію щодо його останнього фільму, тож сьогодні він так і не приступить до суддівства...

Я спираюсь підборіддям на руки й буквально лежу на них. Напевно, виглядаю втомленим; а ще, можливо, по мені видно, що тут нудно.

— Після тих харківських все якось не так, — сумно шепочу Ірі. — Хоч це все шоу і все таке... Але блін, я не хочу обирати лише частину з них. Всі четверо мають пройти.

— Ти ж чув продюсера нашого шоу? — втомлено запитує Іра. — Ми не можемо взяти та пропустити цілу групу. Тим паче Альона була об’єктивно слабше за тих трьох.

— Але водночас вона була об’єктивно сильніша за більшість кандидатів з інших міст! — обурився я.

— Я теж погоджуюсь щодо Альони, — втручається в розмову Макс. — Вона дійсно гарна актриса. Якби ролі були розподілені по-іншому з самого початку...

— Не обманюйте себе. Вони мінялися ролями. І в кожній з ролей Аліса була краща за неї. — Іра починає злитися. — Навіщо брати її, знаючи заздалегідь, що вона програє своїй кращій подрузі? Не знаю, чи виною цьому є різниця в таланті, чи просто доброта Альони, але вона не зможе боротися з Алісою на рівних... Я не поставлю на це.

— Погоджуюся з Ірою, — Олеся, хореограф, теж вирішила взяти участь в обговоренні. — Альона вже на старті програє. Навіщо її брати?

— Емоції, дружба і суперництво, — раптом сказав наш головний режисер, що стояв позаду. — Чи стануть вони ворогами на шоу? Чи зможуть зберегти дружбу навіть попри конкуренцію?

— Це ж діти... Я розумію, шоу і все таке... — не погоджується Олеся. — Але ви насправді хочете зіштовхувати лоб до лоба найкращих подруг?

— В акторській сфері завжди буде конкуренція, — твердо кажу я. — І друзі постійно конкурують і будуть конкурувати за кращі ролі. Повір, я знаю про що кажу. Краще нехай вони пройдуть через це зараз. Це перевірить їхню дружбу, а також бажання стати справжніми актрисами...

***

АЛІСА

Групи змінюються одна за одною. Більшість з них знаходяться з членами журі приблизно по сім-десять хвилин. Деякі з них виходять в веселому, піднесеному настрої, а деякі — в задумливому. Але дещо поєднує усіх... Всі, хто дійшов до цього етапу, дуже серйозно налаштовані.

Альона і Стас сидять в навушниках і дивляться в телефони. Вони повністю занурюються в них, зовсім не звертаючи увагу на все, що відбувається навколо.

Я мигцем дивлюсь на Руслана.

Він ніби відчуває мій погляд і повертає голову, після чого наші погляди зустрічаються.
Хлопець махає головою в сторону таць з кавою та печивом, які підвезли хвилин двадцять тому.
Я усміхаюсь і киваю, після чого встаю зі стільця.

Стас на секунду затримує свій погляд на мені, але майже одразу знов опускає погляд в телефон.
Серце пропускає удар. Напевно, я досі була в ролі? Мене ніяк не відпускає то дивне змішане почуття провини перед Стасом та Русланом, коли вони грали тих, кого мій персонаж не кохав.

Невже роль може так захопити? Раніше я ніколи не мала проблем з виходом з ролі й, як тільки чула «...and cut!» після зйомки, одразу знов ставала собою. Ніколи жодні почуття персонажа після закінчення гри не турбували мене так, як сьогодні...

Коли ми підійшли до таці, Руслан усміхається:

— Це було класно.

— В сенсі? Що саме? — серце починає битися частіше, це мале хлопчисько трьома словами змушує мене затамувати подих.

— Твоя гра. І перший, і другий раз, — він дивиться мені в очі, і починає говорити трохи тихіше. — Тепер хоча б розумію, чому не міг викинути тебе з голови весь цей час до фіналу. Зізнайся, ти ж теж думала про мене?

— Авжеж, думала! — несподівано для себе чесно кажу я, — Ти зміг перемогти мене в Харкові, як я могла не думати... — визнаю, трохи насупившись, а він раптом видає смішок. — І що в цьому такого кумедного? — трохи розлючено питаю його.

— Просто твоя реакція... — Руслан усміхається і з усіх сил намагається не сміятися. — Вона дуже кумедна.

Раптом, за його веселістю я бачу щось інше. Він якийсь... Щасливий чи що? І чому саме щасливий? Через конкурс?

— Та припини вже сміятися! — я хапаю малого за комір його червоної поло.

Наші погляди знову зустрічаються і його усмішка вмить змінюється на хитру посмішку. Наші обличчя надто близько...

Я швидко відпускаю його і відводжу погляд. І тільки зараз розумію, що саме він мав на увазі під своїм кумедна!

Руслан же як ні в чому не бувало роздивляється асортимент кави та чаю.

— Кава чи чай? — раптом швидко запитує він мене.

— Кава. — не задумуючись відповідаю я.

— З молоком чи без? — він продовжує бліцдопит, паралельно наповнюючи паперовий стаканчик кавою.

— З молоком, — я намагаюсь відповідати швидко; не хочу, щоб він думав, що я думаю про щось пов’язане з ним!

— З цукром чи з підсолоджувачем? — знов швидко запитує Руслан.

— З цукром.

— Зі Стасом чи зі мною?

— З тобою, — випалюю я, а потім буквально закриваю рота рукою. — Грати з тобою! — незрозуміло для чого починаю тараторити я. — Мені подобається з тобою грати!

— Тримай... — він простягає мені мою каву, задоволено усміхаючись.

Я приймаю стаканчик, а він бере ще один і починає робити другу каву, для себе.

Рухається чітко і швидко.

У нього доволі тонкі зап’ястя... І довгі пальці, як у піаністів. Цікаво, чи грає він на фортепіано? З такими пальцями він просто зобов'язаний вміти грати!

Майже всі актори хоч трохи, але володіють якимось музичним інструментом. Зазвичай цей інструмент — саме фортепіано. Універсальний інструмент... І, здається, найпоширеніший в кіно.