Розділ 33. Тиждень 2, ч 3. Кльова пара — роза і тюльпан!

— І яку серйозність в очах можна показати під цю пісню?! — Альона, схоже, злиться.

Комедійна парочка...

Я усміхаюсь.

Тут сам Бог велів грати з Русланом!

Починаю шукати його поміж інших.

Руслан, як завжди, стоїть з Віктором, який за балами вперто наступає на п’яти всім лідерам. Вони щось жваво обговорюють.

У той самий час ми стоїмо з Альоною і Стасом, і до нас підходить Діна.

— В роботах у комедійному жанрі часто підіймаються дійсно серйозні теми... Глибину в погляді та великий спектр емоцій — думаю вона чекає від нас саме цього, — каже Стас.

— Стасе, зіграєш зі мною? — пропонує Діна. — Ми непогано впоралися в парі минулого тижня...

Альона злегка шоковано дивиться на Діну, але нічого не каже.

Стас чомусь дивиться на мене.

Напевно знов хоче сказати щось не те. Я не хочу, щоб він продовжував на щось сподіватися, не хочу давати йому якусь надію. Я ж розумію, що вже закохана в іншого, тож...

— Навіть не знаю...

Я не хочу, щоб Стас запропонував мені грати разом, тож відвожу погляд в сторону Руслана і — о диво! — він теж дивиться на мене. Каже щось своєму «братику» і йде до нас.

Руслан завжди розуміє мене з однісінького погляду. І як він це робить? Може, читає думки? Вампір він чи що?

Я усміхаюсь своїм думкам, коли Руслан саме підходить до мене.

— Алісо, ми будемо грати в парі? — запитав мене Руслан.

— Так, — я киваю. — Авжеж...

— В романтичній комедії ми вам не програємо, як на балу... — Руслан дивиться на Стаса з викликом і усмішкою.

— Може, заб’ємося? — Стас хитро посміхається йому у відповідь, схопивши Альону за зап’ястя. — Ми з Альоною цього разу вас опустимо на саме дно...

— Хочеш забитися? На що?

Я вже збираюсь щось сказати, але вони такі рішучі... Не можу і слова вставити. Ну що сказати... Хлопці — такі хлопці. Маю надію, це не зайде надто далеко. Взагалі, краще б Стас не вівся на провокації Руслана.

Я дивлюсь на одного з операторів, який ніби був і не прямо біля нас, але явно знімав усю цю суперечку...

А хтось казав, що не буде виносити наші стосунки на камери...

— Хм... Той, хто не пройде в кліп, не буде розмовляти з Алісою. Тиждень, — Стас простягає Русланові руку.

— Гей... Я проти! — одразу кажу я.

— Згода! — Руслан потискає руку Стаса і знов усміхається.

— А якщо ви обидва не пройдете? — я насуплююсь.

Ну не вистачало ще цього. Беруть і вирішують все за мене! Хіба не я маю вирішувати з ким і коли мені спілкуватися? Я авжеж розумію, що вони просто як два півні, але... Ну правда, це надто по-дитячому! Хіба ми не повинні просто зосередитися на конкурсі?

— Значить, обидва будемо мовчати, — впевнено каже Руслан.

— І ніхто не подумав про мене... — зітхаю. — І з ким я буду спілкуватися, якщо ви програєте?

— Думаю, зі мною, — Андрій з’являється неочікувано.

А я усміхнулася.

— Ну що ж, тоді я не проти! — на зло хлопцям відповідаю я. — Хоч один розумний хлопець!

— Гей, давай теж з нами грай! — Стас дивиться на Андрія та усміхається. — Чи слабо?

— Я тобі не маленький блондинчик, якого так легко спровокувати, — каже Андрій. — Але, авжеж, тепер я точно викладуся на всі сто відсотків... Хоч один тиждень на проєкті поживу без ваших суперечок щодо Аліси. — він дивиться на мене і раптом підморгує. — Дивись, вона і зацікавиться кимось іншим.

— Ми тобі не програємо! — хіба не хором кажуть ці двоє.

А я вже більше не можу стримувати сміх. Андрій підлив масла в вогонь! Ну дає... Не думала, що він таке зробить... Поки що саме він — найадекватніший хлопець на проєкті. Правильно, провчи їх. Їм не завадить...

— Так, діточки, я дивлюся ви так весело розмовляєте.. Якщо ви вже готові, заходимо по три пари... Які пари вже готові? — Каріна Алієва знов дивиться на нас, а всі якось перелякано дивляться на неї. — Добре, даю вам ще п’ятнадцять хвилин... Я хочу, щоб ви згрупувалися по три пари. І як тільки готові — заходьте.

Всі одразу замовкли. Блін. Треба було думати про кастинг, а не займатися цими дивними розборками!

— Хлопці, дівчата часу вже нема... Давайте вже розіб’ємося на пари і швиденько домовимось...

— Блін... Ми навіть не відрепетируємо, — Руслан шепоче мені на вухо, тож по тілу одразу біжать мурашки.

Як давно ми не були ось так близько... З балу? Так, напевно з балу...

— Пісня Дзідзьо... — він усміхається, — Моя мама від нього фанатіє...

— Моя теж! — я теж не можу стримати усмішку. — Як же це розіграти...

— Думаю, тут треба танець... Довірся мені. Я поведу.

— А що будемо робити з наповненням? Треба ж цю глибину десь дати...

— Часу надто мало... Треба буде швидко зіграти перехід від вередливості в закоханість... Ну і все це з комедійним присмаком, тож можна трохи перегравати. Зможеш бути вередливим дівчиськом? Я буду ніби співати це тобі, ходити навколо, показувати на всіх інших глядачів, типу то вони Олі, Богдани і тому подібне. Ти в цей час придумай якесь вередливе заняття. А на приспіві я тебе підхоплюю і ми танцюємо ча-ча-ча. Символічні кроки назад і вперед — те що треба. І покажуть твою вередливість, а в кінці приспіву зупинимось і серйозно закохано подивимось один одному в очі. Якось так.

— Тоді на початку мені буде логічно сидіти й, наприклад, селфітись? Поправляти макіяж і тому подібне? А ти на куплеті намагаєшся привернути мою увагу? Я не реагую... Ну а вже на приспіві просто хапаєш мене, тягнеш на себе і починаємо ча-ча...

***

— Так, дітки, граємо перший куплет і приспів, окей?

Вона вмикає музику.

ʼРуслан під ритм виходить на сцену.

Олька має Богдана, Карл має Клару,

Він тикає пальцями на Стаса та Альону

Галька має Степана, а я маю Сару

А потім на Андрія та Діну.

Бляха муха то капець, як ми пасували