Розділ 37. Тиждень 4, частина 1. Справа не в конкурсі! Останнє місце!

— Алісо... — Руслан хапає мене за зап’ястя і веде з коридору, поки ніхто інший не вийшов з кімнат звукозапису.

Ми йдемо не до виходу, а ніби в глиб студії, туди, де нікого з наших не мало б бути...

Заходимо в якийсь черговий коридор, Руслан озирається і потім дивиться на мене.

— Алісо, ти ж не думаєш, що я все це тобі просто так казав, правда? — він дивиться мені в очі. — Я дійсно закохався в тебе, хоча зовсім не планував закохуватись на проєкті!

— Я вірю... — відводжу погляд.

— Я ж бачу, що ні... — каже тихо. — Ну що мені зробити, щоб це довести?

— Не треба нічого робити... — швидко відповідаю, знов подивившись на нього.

— Я так не можу... — робить невеличку паузу, але потім продовжує. — Я не хочу втрачати тебе незрозуміло через що... Скажи мені, що тебе турбує, будь ласка.

— Просто, — таки дивлюсь йому в очі; виглядає дуже щирим... — Не знаю, я подумала, що ти надто хороший актор і що якщо все, що ти мені казав, робив і таке інше — це гра?...

Його очі розширюються від здивування.

— Серйозно? — він раптом відпускає мою руку.

Здається засмученим. Насправді засмученим. І дуже здивованим.

— Пробач, але ти сам спитав... Тож я вирішила чесно тобі сказати.

— Зрозуміло, — каває.

І одягає на обличчя маску нейтралітету.

А я... я відчуваю себе якоюсь поганою... Я роблю йому боляче? Я правда роблю йому боляче такими заявами?

— Руслане, я...

— Нічого не кажи. Ти маєш право на свою власну думку. Якщо ти дійсно вважаєш, що я такий — що ж, твоє право. Силоміць я не змушу тебе мені довіряти. Довіра — не та штука, якої можна добитися примусово... — він злегка сумно усміхається. — Підемо до інших... Не хочу більше тут знаходитись....

— Так і знала... — Діна вискакує з-за рогу як чорт з табакерки і починає швидко та впевнено рухатися в наш бік.

— Діно, що...

— Ти знущаєшся з нього! — вона опиняється прямо переді мною і заносить руку, щоб дати мені ляпаса.

Я, звісна річ, цю руку перехоплюю.

— Ах ти ж! Як ти смієш! — вона швидко простягає руку вперед і хапає мене за волосся.

— Ідіотка, відпусти! — верещу я.

— Що тут відбувається?...

***

—...Отже, за бійку, яку ви влаштували, ми віднімаємо усі ваші бали, — Макс суворо дивиться на нас.

Всі інші судді також мають дуже суворий вигляд, тож ми з Діною тільки опускаємо очі.

— Тепер у вас двох по нулю, тож ви розділяєте між собою останнє місце, — додає Олеся.

— По-чесному, ви обидві мали б покинути проєкт просто сьогодні... — каже Влад. — Але цього тижня ми вирішили не робити вигін.

— Проте, та з вас, хто наступного тижня не повернеться до першої четвірки, буде вигнана з проекту раз і назавжди... — підкреслює Ірина.

— А якщо вони обидві повернуться? — цікавиться Руслан. — І взагалі, я ж казав, що все це помилка і сталася вона через мене і... — було видно, що він дуже переймається.

— Але ти ні з ким не бився, — заперечує Макс. — В будь-якому випадку, якщо вони обидві зможуть повернутися в четвірку, думаю, нам доведеться залишити їх обох.

Дивлюсь на Діну. Вона досі злиться. Та так захищала Руслана... Напевно, дійсно його кохає... Навіть до бійки дійшло. Але в той момент Діна не думала про проект. Вона думала про нього і намагалася його захистити... Не його самого а типу його честь?...

Я усміхаюсь.

Діна виявляється не такою задавакою, якою я її собі уявляла.

Все ж, нема нічого чисто чорного або чисто білого... Так само і Руслан... Навіть якщо щось він робив для шоу, його почуття не виглядають фальшиво....

Новий тиждень має бути важчим ніж зазвичай. Тепер мені не можна випадати з топу, бо тоді я одразу повернуся додому...

Неділя закінчується погано, але то я ще не знаю, що понеділок буде ще гірше. Та треба розповісти все по порядку...

***

—...Так, кожен візьміть по анкеті. Її треба заповнити якомога щиріше. Повірте, ми зрозуміємо, якщо ви обманюєте! На заповнення у вас є п’ять хвилин. Потім, будь ласка, поверніть анкети мені...

Всі ми не з не надто великим бажанням починаємо брати анкети. Вони виявляються невеликими. Треба заповнити всього чотири поля.

«Жанри в яких хочеш грати», «жанри, в яких не хочеш грати», «актор/акторка, з яким хочеш грати», «актор/акторка, з яким не хочеш грати».

Я замислююсь.

Спочатку жанри. Ну, з тими в яких хочу грати, все просто. Мені непогано даються драматичні та мелодраматичні сцени. Щодо тих, в яких я не хочу брати участь, тут було трохи важче... Хоча в принципі, я завжди вважала що фільми жахів та бойовики — то не для мене.

З акторами, з якими я хочу грати, теж все виявляється не так просто... Я, авжеж, як і раніше хочу грати з Русланом, але нам казали менше грати разом, та й вся ця ситуація трохи підірвала наші стосунки... Але якщо я його не напишу, хіба вони не подумають, що я обманюю? Бо ж казали, що додадуть бали за чесність. А про нашу сварку вони не знають. До того ж, він мене так захищав...

Подумавши, я таки вирішую, що все одно хочу з ним грати. Я люблю його. Попри все кохаю. Другим в моєму списку я написала Андрія. З ним мені завжди комфортно грати.

Потім просять написати тих, з ким я грати не хочу. Авжеж, першою в цей список потрапляє Діна. Після тої бійки я відчуваю якусь агресію як тільки її бачу... Хоча розумом і розумію, що вона просто захищала Руслана, як друг... Другою я пишу Альону. Після останнього разу спільної гри мені дійсно не хочеться її повторювати.

Цікаво, кого написав Руслан... Може, він Діну окрім мене обрав? А може свого друга — «старшого братика» — Віктора?

А в небажаних точно Стаса. І ще, може.ю Андрія.

Альона точно обрала мене в небажаних, тож ми напевно і зустрінемось в якійсь сцені. Не просто ж так вони все це запитують. А Стаса вона сто відсотквів взяла в «фаворити».

— Так, здавайте, здавайте! — квапить нас Влад. — І йдіть перепочиньте пів годинки. Потім повертайтеся.